Таємниця гірського озера

— Ну, вважатимемо, що наш шкільний музей відкрито. Заходьте, — сказав він і впустив до кімнати школярів.

…За три дні приїхала з Єревана в село група вчених на чолі з професором Севяком. Побачивши знайдені дітьми старожитності, професор розхвилювався: Яке недбальство! Не треба було до нашого приїзду чіпати ці давності!..

— По втримався професоре, вибачте. Я вирішив ні до чого не доторкатися, але… не вийшло, — виправдувався вчитель.

— Побачивши дичину, мисливец про все на світі забуває. Не сердься, мудрий чоловіче. Адже це також здобич, примирливим тоном сказав дід Асатур.

Професор глянув з-під окулярів на довгу бороду старого мисливця, на його ще довший кинджал і усміхнувся.

— Ми не все принесли, що знайшли, — говорив далі Арам Акопян. — Це всього лише результат нашої попередньої розвідки. Основна робота випаде на долю вашої експедиції. Чанчакар — лабіринт незліченних печер. Всі вони з’єднані між собою внутрішніми ходами, проритими людьми. Це природна фортеця, з бійницями, сховищами, арсеналом, жилими приміщеннями. Ми оглянули зовсім невелику частину… Порядком попередньої розвідки, — повторив учитель.

Переконавшись, що жодний предмет не зіпсовано, вчений захопився і сказав, що ці знахідки надзвичайно цінні.

Було скликано загальні збори колгоспників. Виступивши перед ними, професор Севян говорив про те надзвичайне значення, яке мають для науки знайдені предмети. Відзначаючи важливість знахідки, він підкреслив, що зробили це розумні і сміливі юні натуралісти села Лчаван і керівник їхній, вчитель Арам Акопян, і дякував їм від імені Вірменської Академії наук.

— За кілька днів, — додав професор, — Арам Акопян, Камо, Армен, Асмік, Грикор і дід Асатур одержать цінні урядові подарунки.

Слова професора були зустрінуті по-різному. Зелені очі Артуша блиснули віл заздрості, а Грикор, який сидів поруч з своєю матір’ю, дивився на Камо і радів. Проста і любляча душа хлопчика вся відбивалася в його ясних очах.