Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Для монарха, перейнятого місією правити гігантською країною, Ніколай Перший продемонстрував навдивовижу глибоке зацікавлення культурною критикою. Він узурпував роль вищого арбітра ідеологічної доцільності літератури своєї імперії. Ті, хто висловлював думки, що суперечили його думкам, ризикували або доганою, або позбавленням волі, або вигнанням. Після того, як Булґарін і Ґреч опублікували в Северной пчеле критичну рецензію на «Юрія Мілославського» Заґоскіна — роман, який подобався імператору, але їм про це було невідомо — їх обох засудили до короткого ув’язнення. У романі війну проти поляків під час Смутного времени було зображено як патріотичне повстання святого православного російського народу. Рецензент Северной пчелы розкритикував опис романного персонажа-козака як російського патріота, вказуючи на те, що «запорожці в той час були заклятими ворогами Росії»[136]. Тому заради історичної точності Северная пчела відкинула анахронічну трансформацію козаків XVII століття на вірних російських підданих, і ця ідея Ніколаю Першому та багатьом читачам журналу видалася непривабливою (журнал був завалений листами, які протестували проти цієї рецензії). Несхвальна рецензія на історичну драму Нестора Кукольника «Рука Всевишнього вітчизну врятувала» (Рука Всевышнего Отечество спасла) (1834) принесла навіть іще важчі наслідки Ніколаю Полєвому. (Кукольник був однокашником Гоголя по Ніжинському ліцею; Гоголь ненавидів його творчість.) Фальшивий, офіціозний патріотизм Кукольника у його інтерпретації вигнання поляків 1612 року викликав насмішки Полєвого. Він висміяв наївну тезу Кукольника про Божественне Провидіння, яке захищає Росію і виганяє її ворогів[137]. Полєвой не знав, відсилаючи свою рецензію до друку, що Ніколай Перший дав своє особисте благословення цій п’єсі та її авторові. Якщо влада і раніше вважала діяльність Полєвого підозрілою, особливо його критику Карамзіна, то ця рецензія прискорила його падіння. Його Московский телеграф, який вважався чи не найкращим російським журналом, було закрито, а Полєвому — заборонено займатися журналістикою.
Через два роки вибухнув ще більший скандал у зв’язку з публікацією Надєждіна в Телескопе російського перекладу з французької «Філософських листів» Пєтра Чаадаєва. Хоча раніше Вєнєвітінов і Кірєєвський уже бавилися схожими ідеями, абсолютне похмуре чаадаєвське бачення місця Росії в людській цивілізації у своєму песимізмі перевершило всі інші. В епоху тріумфальних патріотичних інтерпретацій російської історії — чи то у складній манері Карамзіна або вульгарній манері Кукольника, чаадаєвська ідея про те, що Росія, назавжди загрузши у вічній цивілізаційній порожнечі, не має ні минулого, ні майбутнього, не могла не виявитися підривною, образливою та провокативною. Чаадаєв пішов настільки далеко, що стверджував: якби Росія не опинилася на шляху монгольських орд по дорозі до Західної Європи, її існування, ймовірно, було б непоміченим у світовій історії. У відомому фрагменті Чаадаєв характеризував Росію як виняток із універсальних людських законів: «Самотні у світі, ми світові нічого не дали, нічого у світу не взяли, ми не внесли в масу людських ідей жодної думки, ми ніяк не сприяли рухові людського розуму, а все, що дісталося нам від цього руху, ми спотворили». Ґерцен порівняв вплив чаадаєвського листа з «пістолетним пострілом посеред ночі»[138].
Після публікації листів цензора було звільнено від виконання своїх обов’язків, Телескоп нарешті закрито, а Надєждіна вислано до Сибіру. Як і у випадку з Булґаріним, Ґречем і Полєвим, найвищі ешелони російської влади взяли активну участь у боротьбі з кризою. Після того, як міністр освіти представив чаадаєвські листи Ніколаєві Першому, цар сам розпочав кампанію проти їхнього автора. Вона закінчилася офіційним оголошенням божевілля автора та домашнім арештом із обов’язковими щоденними візитами лікаря протягом року. Чаада'ву було відмовлено у праві на публікацію, а іншим було заборонено згадувати його ім’я у пресі. Ці репресивні заходи були особливо суворими, якщо врахувати, що вони були спрямовані проти блискучого інтелектуала та зразка громадянської мужності, людини, яка служила в почесній гвардії Алєксандра Першого під час війни з Наполеоном.
136
Рец. на «Юрия Милославского» Загоскина, Северная пчела 7—9 (1830).
137
Полевой H., рец. на «Рука Всевышнего Отечество спасла» (1834) H. Кукольника, Московский телеграф 1 (1834): 498—506.
138
Чаадаев П. Я., Полное собрание сочинений и избранные письма, том 1 (Москва: Наука, 1991), 330. Герцен А., Полное собрание сочинений и писем. XLII, 243.