Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Активна у формуванні ідеї самої нації, історія також стала підґрунтям для націоналістичної літератури тієї епохи. Оскільки російська етнографія та колекціонування пісень у перші десятиліття XIX століття були в зародковому стані, національно свідомі російські письменники в переважній більшості звернулися до історії. Звісна річ, народні теми та історичні сюжети часто поєднувались, проте увагу російських письменників, на відміну від Гоголя у «Вечорах», було зосереджено на історії. Як відзначає Керіл Емерсон, хоч дехто й критикував ідеологію Карамзіна, його книга отримала високу оцінку як літературний твір і зразок російської мови[129]. Вона запропонувала незліченні історичні сюжети та «реквізити». Її вплив поширився навіть на письменників-декабристів, які критикували підхід Карамзіна за його надмірну зосередженість на правителях Росії та замовчуванні її ліберальних традицій.

Більшість історичних сюжетів у літературі 1820—1840-х років зосереджено на війні з Наполеоном 1812 року або Смутном времени (1598—1613), коли Росія після закінчення династії Рюриковичів звільнилася від нашестя претендентів на трон. Ці теми запропонували можливість продемонструвати глибоке патріотичне завзяття народу і прославити династію Романових, що виникла 1613 року в ролі рятівника країни. Її царські нащадки тепер були в числі читачів і критиків цієї літератури. Ці історичні події також дозволили авторам ритуально розіграти небезпеку, яка загрожувала Росії з боку чужоземців — таких, як поляки (під час Смутного времени) та французи (1812).

Хоч теми з національної історії не були рідкістю в поезії та драматургії, найбільше поширення вони отримали у прозових жанрах історичної повісті та роману. Цей період збігається з популярністю Вальтера Скотта в Росії, що характеризувалась численними перекладами його творів російською (через французьку) та багатьма імітаціями його романів. Історичний роман, що його Скотт так популяризував у цілій Європі, налічував понад половину всього романного асортименту в Росії (93 з 159 назв) у 1831—1839 роках. Перші історичні романи Заґоскіна та Булґаріна стали бестселерами[130]. Російські письменники звернули свою увагу переважно на наративні прийоми Скотта. До них входить опис деталей, образ молодого, недосвідченого, пасивного протагоніста, який потерпає від ідеологічної суперечності; любовні сюжети, описи внутрішнього життя, так званого місцевого колориту (манер, артефактів, соціальної структури); побічна поява реальних історичних персонажів і використання діалогу для опису характеру. Низька якість російських імітацій була широко відзначена рецензентами. У процесі перекладу англійською мовою «Юрій Мілославський» (1829) Заґоскіна — перший російський історичний роман — мав пройти через низку істотних «правок», які полягали в наближенні до скоттівської моделі[131]. Пушкінська «Капітанська дочка» (1836) являє собою радше одиничний приклад успішного скоттівського роману в Росії. Я аналізуватиму залежність Гоголя від Скотта в передостанній главі цього розділу.