Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Шайна зітхнула.
— Ну, якщо бути відвертим, то такі відьми, хоч і складають меншість, зустрічаються частіше, ніж серед звичайних жінок. А ще… — Тут вона вже не могла себе стримувати й густо зашарілася. — Боюсь, що сама я належу якраз до цієї меншості.
Фіннела подивилася на неї широко розплющеними очима і спантеличено протягла:
— Ага-а… Тобі подобаються дівчата?
— Мені подобається лише одна дівчина. Моя подруга Ґвен, про яку я вже розповідала. Та, що стала відьмачкою. — Шайна трохи помовчала. Наскільки їй легко було говорити про це з Ейрін, настільки ж важко давалося кожне слово з Фіннелою. — Жодна інша дівчина не викликала в мене таких почуттів. І, може, ніколи не викличе… та це вже не має значення. Якщо твій батько спитає — а він напевно спитає — про мої стосунки з дівчатами, я не зможу йому збрехати. Не тому, що не вмію прикидатися й хитрувати, а тому, що так буде неправильно. Зараз я не просто відьма сама по собі, а представляю все Сестринство перед ріднею Ейрін, нашої меншої сестри. Тому тобі краще звернутися до Етне або Мораґ. Нехай котрась із них спробує поговорити з твоїм батьком. Бажано Етне — вона викликає більшу довіру і вміє переконувати людей.
— А тато вже точно спитає в неї, чому з ним говорить вона, чому не ти. Адже ж ти головна серед них… — Фіннела похнюпилася. — Мабуть, нічого не вийде. Мабуть, доведеться… — якийсь час вона набиралася рішучості, щоб сказати це вголос, — …утікати з дому.
— Не верзи дурниць, — суворо мовила Шайна. — Це кепський варіант.
— А хіба є інші? — запитала дівчина. — На що я ще можу сподіватися? Розумію, це буде непросто, я мушу багато обдумати, добре підготуватися, знайти собі надійного супутника… тут маю на оці кілька кандидатур, усі вони до нестями закохані в мене, головне не помилитись у виборі. І ще хочу знати, чи варто мені їхати на Тір Мінеган, чи приймете ви втікачку. Якщо ні, то поїду до Кованхара. Там, кажуть, усім начхати, утік ти з дому чи тебе відпустили батьки. Маєш чаклунський хист — навчайся…
Шайна з дедалі більшою тривогою слухала Фіннелині міркування.
„Недарма кажуть, що жодна добра справа не залишається безкарною,“ — приречено думала вона. — „Я допомогла їй стати чаклункою, а тепер вона шантажує мене. І що найгірше, це блеф лише наполовину. Зараз нахабне дівчисько й саме не підозрює, що говорить цілком серйозно. А мине якийсь час — і вона таки наважиться на втечу. Причому з усіх можливих супутників обере або найбільшого невдаху, або найпідлішого негідника…“
Ще трохи побалакавши з Фіннелою, повтішавши її, Шайна зрештою пообіцяла щось придумати і спровадила дівчину. Після цього надіслала найстаршим сестрам звіт про сьогоднішні події, майже негайно отримала від них підтвердження і наступні півгодини просиділа за столом, перебираючи всі „за“ та „проти“ того, що збиралася зробити. І зважувала можливі наслідки цього вчинку особисто для себе.
„Мені просто голову відірвуть,“ — подумала вона, висунувши шухляду й видобувши звідти аркуш цупкого паперу блідо-рожевого кольору. — „Або зашлють на якийсь віддалений острів… Та ні, не наважаться! Просто не посміють…“
Коли подивитися крізь цей папір на світло, можна побачити стилізоване зображення ясеня з трьома коріннями. Це був Лерад — символ Відьомського Сестринства. Навіть серед чаклунів мало хто знав, що Лерад походить із давніх лахлінських міфів, де він уособлює язичницькі уявлення про світобудову. За відьомський символ його обрала засновниця Сестринства, найстарша на той час відьма, лахлінська жінка на ім’я Мейнір, чию Іскру зараз носила в собі Шайна. Як нещодавно стало відомо, Шайна також була лахлінкою, проте вона сумнівалася, що в її жилах тече більше ніж кілька крапель давньої лахлінської крові. Коли почався Мор Деорах, більшість лахлінських чоловіків пліч-о-пліч із шінанцями билися з демонами та чудовиськами, і лише близько сотні з них, взявши із собою жінок та дітей, сіли на кораблі й вирушили на північний схід шукати землю своїх предків. Ніякої прабатьківщини вони, звісно, не знайшли, а висадилися на великому острові, що згодом став називатись Ініс Лахлін, і вирішили там замешкати. Як виявилося, цей острів був цілком вільний від пекельних почвар; поступово туди стали переселятися й шінанці, що не хотіли боротися зі Злом, тож урешті-решт лахлінці розчинилися серед них, а саме це слово стало позначати просто мешканців Лахліну. І ще воно символізувало нетерпимість до будь-яких проявів маґії…
Поклавши на стіл аркуш, Шайна взяла перо і стала писати. Акуратні літери складалися в рівні слова, а слова шикувалися в стрункі рядки, не виказуючи й натяку на Шайнине хвилювання, хоча вона досі не могла вирішити, чи розумно чинить. Ні, вона таки чинила нерозумно, та чи правильно — це питання залишалося без відповіді. Проте одне Шайна знала точно: від свого наміру вона вже не відступиться.