Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
Освальд пригальмував недалеко від острова та повернув до невеличкої бухти, де вони витягли човна на пісок — червоні й чорні піщинки лиховісно виблискували в призахідньому сяйві.
— Запам’ятай, — звернувся Папуга до Пенелопи, — ти залишаєшся тут із Етельредом і Освальдом. Коли помітиш які негаразди — мерщій утікайте звідси.
— А як же ви? — засмутилася Пенелопа.
— За нас не турбуйтеся, — самовпевнено заявив Папуга, — ми не пропадемо.
— Па-па, Пенелопо… — прошепотів Пітер. — Пам’ятай, найменша небезпека — і ви відпливаєте.
— Так, — кивнув Саймон, — краще не ризикувати.
— Щасти вам. Будьте дуже обачні, — зітхнула Пенелопа.
Пітер і Саймон навшпиньки, з мішками та серпами в руках, і Папуга зникли за чагарниками. Пенелопа разом із Етельредом сіли на березі, а Освальд ліг на мілині.
— Не хвилюйтеся, панночко, — втішав Етельред. — Вони пройдуть Мадрагоровий Ліс і нарвуть рути так швидко, що ви й оком змигнути не встигнете.
Освальд дуже уважно прислухався до розмови, ні на мить не відставляючи слухової трубки від вуха.
— Поясніть мені врешті, — попросив він, — навіщо їм та рута?
— Навіщо? Аби віддати її горностаям, — відповів Етельред.
— Горностаям? А, ну звісно, як я сам не здогадався! — пирхнув Освальд. — НАВІЩО?
— Дідько забирай! То ти нічого не знаєш? — вигукнув Етельред. — Навіть про василісків не знаєш? І ні про що інше?
— Ні, на жаль… — присоромлено пробурмотів Освальд. — Розумієте, я був у відрядженні, у справах, і зовсім недавно повернувся.
Тоді, щоб згаяти час, Пенелопа і Етельред вирішили розповісти Освальду все про василісків і свої неймовірні пригоди.
— Підлі тварюки! — обурився Освальд, коли дослухав до кінця. — Так вчинити з Г. Г.! Найдобрішою людиною у світі! Це ж він відкрив мені рецепт приготування найсмачнішого пирога з малиною! Який він щасливчик, що має таких друзів, як ви!
— Тепер ти знаєш, — завершила оповідь Пенелопа, — навіщо нам рута. З нею ми ще можемо все врятувати.
— Так, я розумію, чому вона така важлива, — погодився Освальд. — Це все одно, що остання дрібочка перцю, останній кристалик солі, шматочок цибульки, чистесенька, запашнесенька, такесенька малесенька-премалесенька травиночка, вирішальна для перемоги чи поразки якогось рецепту.
— Власне! — погодилася Пенелопа. — Як ти гарно сказав!
— А я, чувак, ні слова не второпав, — зізнався Етельред.
— Я тут подумав, — провадив Освальд, — чи не варто мені підплисти до північно-східного боку острова, щоб коли виникнуть якісь проблеми, бути напохваті?
— Ой, ти серйозно? — зраділа Пенелопа. — Так буде значно спокійніше.
— Що ж, тоді я поплив, — Освальд трохи віддалився від берега, занурився під воду і зник з очей швидко та безгучно, мов дрібна рибка.
Пенелопа з Етельредом уже декілька годин (їм так здавалось) мовчки сиділи біля човна.
— Який жаль, панночко, що ми змушені сидіти мовчки… — врешті прошепотів Етельред. — Мені так кортить заспівати вам пісеньку. Ми, жаби, славимося своїми голосами, і я такі чудові пісеньки знаю! Повірте, я б заспівав…
— Це дуже мило з твого боку, — шепнула Пенелопа, — а я б залюбки послухала.
— А якби я не забув спорядження, то міг би показати вам кілька гарних фокусів, — він озирнувся. — Я ж до того, як стати шпигуном, був штукарем! Я можу тритона з циліндра витягати! Ще й так вправно — всі тільки потилиці чухають.
— Я просто вражена! — відповіла Пенелопа.
Їх знову поглинуло мовчання, і Пенелопа почала уявляти всілякі лиха, що могли трапитися з Пітером, Саймоном і Папугою.
— Знаєте, панночко, — не витримав Етельред, — ви бачите — там, наприкінці затоки, є пагорб. Я б застрибнув туди, звідти краще видно. Може, я б наших побачив? Як вони руту несуть? Можна мені туди? Панночко, будь ласка!
— Добре, — сказала Пенелопа, — не бачу в цьому нічого поганого. А я краще залишуся тут і пильнуватиму човна.
— Так, справді, панночко, тоді я побіг, — прошепотів Етельред і пострибав геть.
Без Етельреда ніч стала для Пенелопи вдвічі моторошнішою і самотнішою. І щойно вона збагнула: не варто було відпускати шпигуна — тут-таки не забарилися дві події, котрі остаточно її в цьому переконали. По-перше, над небокраєм Співучого моря з’явилася тоненька срібна підківка місяця. Вона швидко підіймалася в небо і як тільки відірвалась від моря — місячне сяйво залило все навколо. І коли зійшов місяць, Пенелопа почула довге, тужливе виття, й від нього в її жилах захолола кров. Воно раз по раз озивалося луною та розкочувалось лісом. Невдовзі все знову змовкло, запала тиша, яка тепер здавалася їй ще жахливішою, бо Пенелопа точно знала: вовкулаки прокинулися і шугають лісом.