Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— Гаразд, панночко Вільямсон Сміт-Сміт-Браун, — роздратовано сказав Папуга. — Все, що хочеш, але тільки рятуй нас, прошу!
— Який же дехто невихований, — сказала Дездемона Пенелопі на вухо. — Не те що ми з вами, — вона подарувала Пітерові і Саймонові осяйну усмішку, помахала пухкою рукою, опустилася назад у водорості й зникла майже безгучно.
— А хай йому грець! — нервово вигукнув Папуга, дістав з-під крила годинник і пильно подивився на нього. — Ми запізнюємось на три години. А це означає, що нам доведеться добряче налягти на весла, коли нарешті виборсаємося звідси. Ми ніколи не припускали чогось такого в наших планах.
Невдовзі Дездемона знову виринула побіля човна, а з нею ще вісім русалок приблизно її віку та комплекції. Кілька з них мали пшеничні коси, як Дездемона, в інших було червоне волосся, а ще дехто, в кого коси були зроду, очевидно, білими, пофарбувався в яскраво-синє.
— Юні панночки, — промовила Дездемона своїм глибоким хрипкуватим голосом, — я знаю, ви згодні зі мною, що для нас велика честь приймати у себе осіб, чиє високе походження не поступається нашому. Я впевнена, що промовлятиму й від вашого імені, коли скажу «Ласкаво просимо!» освіченому та шляхетному товариству панни Пенелопи з її кузенами, лордами й так далі, й таке інше.
— Агов, — раптом озвався Етельред, — а коли згадають про мене?
— Про тебе? А що про тебе? — спитала Дездемона.
— Як це що? Я — польський граф, отакої! — проголосив Етельред. — Я веду свій родовід зі старовинної прославленої графської сім’ї, це вам не абищо.
— Ти? — здивувалася Дездемона. — Щось ти не дуже схожий на графа.
— Так і є, — відповів Етельред. — Мене підмінили в колисці, уявляєте?
— Пробач, будь ласка, — сказала Дездемона, — але ти розмовляєш не так, як личить графові.
— Це тому, що мене врятувала і вигодувала одна старенька пані як свого рідного сина, — пояснив Етельред. — Вона була вбога, розумієте, не могла дати мені належної освіти й виховання.
— Чарівно, це просто чарівно, — вигукнула Дездемона з певною недовірою в голосі. — Ти мусиш коли-небудь мені про все це докладно розповісти. А зараз, мої юні панночки, час рятувати цей аристократичний вантаж. І — всі разом: раз-два, потягли!
Виявляючи значно більшу спритність, ніж хтось би міг сподіватися від таких тлустих русалок, восьмеро подружок Дездемони взялися серпами розчищати прохід серед водоростей, тим часом як сама Дездемона підпливла до корми, вперлася в неї своїми потужними руками і, працюючи хвостом, ніби двигуном, попхала човен уперед, і далі мило теревенячи.
— Коли я ще була зовсім юна, — довірчо повідомляла вона Пенелопі, — ще до того, як ми переселилися в Міфологію, я, бувало, багато часу проводила в морі поблизу Брайтона.
— Брайтона? — спитав Пітер. — Ми з Саймоном минулого року провели там літні канікули.
— Справді? — вигукнула Дездемона. — Чудова місцинка. І завжди там публіка вищого класу, якщо ви розумієте, про що йдеться. Знаєте, моя тітонька по батьковій лінії розповідала: якось вона плавала там, і раптом… — ви б ніколи не вгадали, хто вийшов із купальної кабінки…
— Хто? — не стримався Саймон.
— Король Георг Четвертий! — відповіла Дездемона. — Так-так, його королівська величність власною персоною. Він був у прекрасному смугастому купальному костюмі, як розповідала тітонька, а ще на ньому був вовняний капелюх, щоб зберегти сухою його королівську голову, хай Господь її благословить, і пляжні сандалі на його королівських ногах, щоб часом не поранити їх об каміння. І ось, тільки він зайшов у воду по пояс, як раптом загубив свою сандалію. Тут таке зчинилося, що важко собі уявити, казала тітонька. Король Георг кричить, верещить, усі слуги та придворні, як були, у звичайних костюмах, пірнають, як ненормальні, щоб виловити сандалію.
— І що було далі? — спитали заінтриговані діти.
— Вони її так і не знайшли, — відповіла Дездемона. — Але коли вже всі забралися звідти, моя тітонька й собі вирішила пошукати — й таки знайшла. Так, і вона досі зберігає її у невеличкій скляній скриньці — ту саму сандалію, що колись була на нозі Його Королівської Величності. І що ви на це скажете?
— Небагато знайдеться людей, у кого тітонька — власниця королівської пантофлі, — зауважила Пенелопа.