Балакучий згорток

— Я б нізащо не проміняла тебе на якогось там прекрасного принца, — пояснила Пенелопа. — Ти подобаєшся мені таким, який ти є, — симпатичним, відважним, розумним і добрим жабою Етельредом.

— Невже, панночко… невже це правда? — перепитав Етельред, і обличчя його проясніло. — Ви справді готові повторити це, поклавши руку на серце, і перехреститися, й поплювати в долоні, й заприсягтися життям?

— Слово честі, присягаюся! — сказала Пенелопа. І на підтвердження своїх слів поцілувала його ще раз.

— Пенні, ходімо, — загукав Пітер, — бо ми так ніколи не дістанемося додому!

Вони підійшли до входу в тунель. Хлопці потиснули Папузі лапу, а Пенелопа цьомнула його в дзьоб з обох боків.

— Бувайте, мої добрі, відважні, дорогі друзі, — сказав Папуга. — Будь ласка, повертайтеся, не баріться.

— Як тільки зможете — так і приїздіть, — додав Етельред.

— Ми постараємося навідатись до вас через рік, — сказала Пенелопа. — Обіцяємо. Ми надішлемо вам листа через мадам Гортензію.

Діти востаннє окинули поглядом Міфологію: її прекрасні синюваті ліси коркових дерев і пурпурову траву, далекий золотавий відблиск Співучого Моря, нефритово-зелене небо з караванами кольорових хмаринок. Вони ще раз глянули на своїх друзів: Папугу і Етельреда, і на єдинорогів, лавандових і білих, які стояли позаду та кивали їм головами на прощання. Тоді, з останнім помахом руки, Пенелопа, Пітер і Саймон увійшли в тунель, який мав привести їх назад — у наш буденний світ.