Балакучий згорток

— Скажи, будь ласка, — запитав Саймон, — навіщо Освальд надягнув цей кухарський ковпак?

— Тому, що він кyxap, — пояснив Папуга. — Він навчався в Парижі та Китаї. Освальд — неперевершений кухар. Але його батько був проти цього хоббі, вважав, що справжній Морський Змій не може бути кухарем, і примусив нещасного Освальда полишити свою улюблену справу та приєднатися до родинного бізнесу.

— А що то за бізнес? — поцікавилася Пенелопа.

— Це фірма, заснована ще прапрадідусем Освальда. Називається вона «Радіймо разом». Якщо курортне містечко втрачає свою популярність, фірма ненадовго відправляє туди когось зі своєї сім’ї. Він виставляє себе на показ, кілька разів фотографується з охочими, і ви не встигнете озирнутися, як містечко кишить туристами, які бажають побачити Морського Змія. Але Освальд дуже сором’язливе створіння, він не любить гамору, в нього велике й шляхетне серце, йому не подобається залишати відбитки своїх лап у чужих дворах чи дмухати на гостей на пікніку, зненацька вискакуючи з-за скелі. Ні, єдине, про що він мріяв, — це відкрити свій ресторан. Але його батько був невблаганний: «Де це бачено, щоб Морський Змій відкривав ресторани?» Тож Освальду довелось таки взятися до родинного бізнесу, а кухарство опановувати як хоббі.

— Бідолашний Освальд, — зітхнула Пенелопа.

— Так, це принизливо, — погодився Пітер. — Мабуть, дуже складно виходити на люди та позувати для фотоапаратів, коли ти такий сором’язливий.

— Еге ж, особливо якщо ти гарний кухар, — додав Саймон.

— Найкращий серед найкращих, — підтвердив Папуга. — І до того ж, він ніколи не використовує небесної моркви. Так, йому підходять лише свіжі продукти. Освальд дуже прискіпливий до їжі.

Небо засвітилося глибоким золотаво-зеленкуватим сяйвом, і тепер діти могли милуватися заходом чотирьох Сонць. На обрії замаячів Острів Вовкулаки — спочатку малесенька плямка, а далі вона все більшала та ставала щораз виразнішою.

— Мабуть, ми не встигнемо припливти на острів ще засвітла, — сказав Папуга й глянув спершу на годинник, а потім на обрій. — Нам доведеться зійти на берег у темряві, але відчалити від острова ми обов’язково мусимо до появи місяця — що б там не було. Який же я дурень! Чому не здогадався про це раніше? Можна ж було попросити Г. Г. хоча б два дні не відпускати сонця з неба. Але, як завжди, я згадую про це тоді, коли вже нічого не вдієш.

Що ближчав острів, то лиховіснішим здавався: химерні скелі, покручені кущі. Острів був моторошний і похмурий, Пенелопу пересмикнуло, коли вона згадала, хто тут живе.

— Я попросив Освальда пристати до берега з південного боку, — пояснив Папуга, — тому що Мандрагоровий Ліс лежить на північному сході острова, а лігвисько вовкулаків на північному заході. Якщо нам пощастить перейти ліс і не розбудити мандрагор, а вовкулаки нас не нанюхають, ми назбираємо рути і накиваємо п’ятами.

— А як же болотяні вогники? — поцікавився Пітер.

— Ну, вони не такі вже й небезпечні, просто трохи грайливі. Але довіряти їм не можна, — застеріг Папуга.