Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Впевненість Шумського — в собі, власній посаді, відданості Москви українській культурі — була непохитною, хоча під його ногами земля вже захиталася. Як тільки Каганович освоївся в українських реаліях, то не на жарт занепокоївся всім, що побачив і почув. Він здивувався, дізнавшись, що Грушевський — людина, котра «служила кільком урядам», тобто не більшовикам — усе ще вільно ходить вулицями Києва. Деінде в СРСР такі особи вже давно перебували б за гратами. Вельми резонансні твори українських письменників, зокрема заклик Хвильового «якомога швидше тікати від російської літератури та її стилів», як і часто повторюване гасло митця «Геть від Москви!», також шокували посланця Сталіна.[314] Каганович надіслав кілька цитат Хвильового Сталіну, котрий, звісна річ, розлютився, засудив «екстремістські погляди» та розкритикував товариша Шумського за неспроможність зрозуміти, що «тільки боротьбою з таким екстремізмом буде можливо зробити молоду українську культуру та українське суспільне життя радянськими».[315]

Сталін не мав потреби переконувати в невідкладності й важливості цієї справи своїх колег в Україні, бо він це зробив заздалегідь. Всеволод Балицький, котрий уже кілька років очолював ДПУ УСРР, тримав свою діяльність у таємниці. Незважаючи на те, що він керував де-юре українською установою, Балицький не доповідав ні українському урядові, ні місцевому керівництву, що стежить за визначними культурними діячами й політиками. Він навіть заблокував пропагандистський фільм, що прославляв роботу його агентів з тієї причини, що фільм відкривав дуже багато таємниць. Балицький залишався відданим не радянській Україні, а партійному керівництву в Кремлі. Цього ж він вимагав і від своїх підлеглих: «Якщо наказано стріляти в натовп і ви відмовитеся, — говорив Балицький своїм співробітникам, — тоді я вас усіх перестріляю. Ви маєте підкорятися моїм наказам без жодного заперечення, я не дозволю протестів». Водночас Балицький докладав багато зусиль для підвищення заробітної платні та розширення привілеїв для своїх підлеглих, так само як і для себе. Можливо саме в цей час у Балицького з’явився смак до коштовностей і творів мистецтва, які знайдуть серед його майна, коли він помре.[316]