Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Ця легенда теж розпочинається з вікінга, чий корабель хвилі збили з курсу. І знову-таки одіссея стала вдалою помилкою. Вікінгів – й усіх інших, хто збивався з курсу в бурхливих водах Північної Атлантики, – у їхніх випадкових мандрах можна зрозуміти. Попри все, у цьому регіоні панують західні вітри. Постійно прямуючи на схід, циклони утворюють штормові вітри і хмари, за якими годі побачити сонця – смертельно важливий орієнтир для визначення напрямку руху на морі. Вважається, що вікінги користувалися легендарними «сонячними каменями», щоб орієнтуватись. Як виявилося, сонячним каменем був звичайнісінький кальцитовий кристал, який, поляризуючи світло, давав змогу знаходити сонце за хмарами. Втім його не завжди вистачало.
Приблизно в 930 році такий собі Ґуннбйорн, син Ульфа Крока, випадково потрапляє в сильний шторм неподалік Ісландії. Хвилі збивають корабель Ґуннбйорна із курсу й відносять далеко на захід. Коли стихія вгамувалася, вікінги збагнули, що бачать незнайоме їм узбережжя та кілька маленьких острівків поруч у морі. Ґуннбйорн зійшов на одному з них на берег і новий край припав йому до серця, тож він називає його – хто б сумнівався – Ґуннбйорнсшерен, «шхери Ґуннбйорна».
Відтак вікінгові вдається повернутися до Ісландії, де той вирішує прорекламувати своє відкриття.
Утім ті, хто потрапили на цю землю після Ґуннбйорна, мали інші плани щодо її назви, тож «Ґуннбйорнсшерен» зосталася лишень робочою назвою. Зате сьогодні його ім’я носить гора у східній частині Ґренландії. Ґуннбйорн-ф’єльд, або просто Ґуннбйорн, – найвища гора Ґренландії заввишки 3700 метрів над рівнем моря.
Приблизно п’ятдесятьма роками потому, десь у 982-му, настає час нової експедиції. Того, хто цього разу приплив із заходу з новинами, звуть Ерік Торвальдссон, або Ерік Рудий. На ту пору Ісландія мимохідь встигла заснувати найстарішу в світі демократію, що функціонує відтоді й дотепер, із парламентом – Альтинґом. Коли я пишу ці рядки, ця інституція старіша за тисячу років.
А Ерік Рудий, стоячи посеред Альтинґу, який також виконував функції верховного суду, має чималий клопіт. Ерік убив людину й, за правилами молодої демократії, йому присудили вигнання. Суд постановив, що Ерік мусить покинути Ісландію на три роки. Вигнання, до речі, це в нього родинне: його батька свого часу вигнали з Норвегії через схожі причини.
Вирушити на схід, до Данії чи Норвегії, Ерікові на думку не спадало. Зате він чув балачки про західні землі, куди плавав Ґуннбйорн, – нічого така альтернатива. Тож Ерік збирає з десяток поселенців і випливає із Брейда-фіорду в Західній Ісландії. Досягнувши східного узбережжя Ґренландії, Ерік Рудий пливе вздовж нього на південь, оминає південний мис острова і сходить на берег у сучасному Какортоці, трохи західніше південного рогу.
Наступні три роки Ерік присвячує дослідженню нової землі, яка – як він постановив – називатиметься Ґренландією, «зеленим краєм». Рудий виявився розумнішим за Флокі Вільґердарсона, адже той назвав край, до якого потрапив випадково, Ісландією. Ерік розумів: аби заманити сюди поселенців зі сходу, місцині, куди він потрапив, необхідна назва, котру можна легко продати. У «Сазі про Еріка Рудого» можемо прочитати, що край дістав назву «Ґренландія, адже гарна назва манитиме сюди людей».
Інакше кажучи, ми стикнулися з одним із перших прикладів оманливого маркетингу. Як ця зухвала рекламна кампанія спрацювала? За сучасними мірками – так собі, не багато хто стрімголов помчав до Ґренландії. Проте, за свого найбільшого розміру, ґренландську колонію замешкувало майже 5000 норманів. Доволі непогано, варто визнати.
«Зелений» край, у якому Ерік Рудий зі своїми людьми осів, виявився таким же неродючим, як і рідна їм Ісландія, але взагалі не все було так погано. Попри те, що Ґренландія доби Середньовічного теплого періоду не надто відрізнялася від Ґренландії сучасної, рослинний світ тоді був пишнішим, ніж у прийдешньому Малому льодовиковому періоді. Береза, наприклад, яку вікінги рубали на дрова чи колоди, за доби норманських колоній росла в багатьох місцях у Ґренландії.
Тоді ж у долинах також росло вдосталь зеленої трави, на якій могли пастися тварини. У фіордах і струмочках аж роїлося риби, а вздовж узбереж літали водоплавні птахи й плавали тюлені. Коли піти углиб острова, можна було зустріти дикого оленя чи полярну лисицю. Глибше в захищених частинах долин ріс ялівець і кущі їстівних ягід. Щоправда, винограду за присутності норманів (як часом стверджують) на острові не було. Востаннє дикий виноград ріс на Ґренландії понад 60 мільйонів років тому.