Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Він також казав, нібито погоджується з Шумським у тому, що провід КП(б)У має стати українським, проте не погоджувався з ним щодо критичного пункту — часу, коли це мало відбутися. Сталін стверджував, що українці в КП(б)У все ще були занадто слабкими, аби негайно зробити такий крок. І відкинув пропозицію призначити Гринька головою українського уряду, проте все-таки вказував, що на той час певна частка українців уже перебувала на керівних посадах у партії. Він вирішив не вдаватися до питання, чому він вважає цих українців усе ще недостатньо кваліфікованими для того, щоб очолити КП(б)У. Натомість зробив їм комплімент, називаючи видатними старими більшовиками, тобто в такий спосіб натякнув, що в майбутньому їхню лояльність може бути винагороджено[378].
Питання, яке порушив Шумський, було неймовірно складним і делікатним. Після того як уся ця дискусія набула публічного розголосу, український емігрантський журнал охарактеризував позицію Шумського таким формулюванням: «українізація сама собою є не просто махінацією[379], а й українізацією владних відносин»[380]. Це формулювання, саме такими жорсткими словами, було найбільшим присоромленням радянського керівництва, яке лиш можна помислити. Саме з цієї причини подальша кампанія проти Шумського розгорталася тихцем, у «приватному» порядку, аж доки не вдалося прибрати його з посади швидким і чітким порухом політичної хірургії. Схожа кампанія згодом розгорнулася в Росії проти Бухаріна в анонімній рубриці під заголовком «права загроза». В Україні кампанія проти Шумського велася переважно й майже до кінця під приводом дискусії про літературу. Проте коли вона вийшла на поверхню й про неї дізналися насамперед у КПЗУ, це швидко набуло міжнародного розголосу й відповідного масштабу.
Іван Майстренко, колишній боротьбист, повідомляє, що тоді ширилися чутки, ніби Шумський планував змову з метою здобути собі лояльну більшість у КП(б)У — мовляв, він хотів скинути Кагановича та здійснити в керівництві партії ті зміни, які, судячи з листа Сталіна, сам і запропонував. Колишній боротьбист Андрій Хвиля начебто дізнався про плани Шумського й оперативно доповів про них Кагановичу, який на знак подяки за лояльність призначив Хвилю заступником голови[381] українського агітпропу[382]. Коли цю змову (була вона чи ні, ми не знаємо) мало бути втілено, лишається суто темою для припущень. Хай там які плани міг мати Шумський, їм усім поклало край засідання політбюро КП(б)У, що відбулося 12 травня 1926 року.
Каганович ґрунтовно провів підготовчу роботу. Усім членам ЦК було надіслано листа за підписами Кагановича та Чубаря, бо ця змова мала бути на руку передусім Чубарю, а лист за їхніми підписами демонстрував усім, що в протидії таким зрадницьким планам вони стояли пліч-о-пліч. У ньому згадано складні питання, що постали перед партією, проте містив він і прозорі натяки на те, що плани й мотиви Шумського не мали з ними нічого спільного:
У виступі Шумського не треба змішувати суб’єктивних і подібних мотивів самого Шумського з об’єктивними умовами країни, не слід замінювати одне іншим, зводячи всю справу тільки до того, що Шумський особисто затіяв чвари через незадоволення своїм становищем[383].
Інформація щодо зустрічі політбюро 12-го травня вкрай фрагментарна. Не було опубліковано жодного протоколу[384]. Те, що Шумський мусив себе на цій зустрічі захищати, є очевидним, і про це ми дізнаємося з небагатьох його приміток у пізніших статтях. Можливо, на цій зустрічі критикували його боротьбистське минуле. У будь-якому разі він щонайменше почувався зобов’язаним захистити це минуле в такий спосіб:
Я заявляю, що в мене, крім боротьби за клясове і національне визволення робітничої кляси у спілці з селянством, жодних інших не було традицій, і від цього я на протязі всієї моєї революційної діяльності, починаючи з 1909 року, ні на йоту не відступав. Від нічого з мого минулого я не відрікаюся, бо вважаю, що я боровся так, як належало більшовикові-ленінцеві в умовах української діяльності, хоч я тоді іще не був у партії Леніна. Я від того свого минулого не маю наміру відрікатися, а, навпаки, я гордий своїм минулим, бо в ньому немає нічого такого, що було б недостойним для революціонера-більшовика. З перших днів революції я був і тепер є українським більшовиком[385].
378
Там само. С. 153–154.
379
Насправді оригінал, із якого робився англ. переклад, звучить так: «Шлях до цього — українізація не лише машиністок, а і українізація відносин влади», тобто про «махінацію» (Автор ужив англ. machination) не йшлося. — Прим. наук. ред.
380
М. Ш. Чудо св. Антонія і Олександр Шумський. Нова Україна. 1927. № 8–9. С. 72.
381
Ідеться про відділ агітації та пропаганди ЦК КП(б)У, заступником голови якого Андрій Хвиля був у 1925–1926 рр. — Прим. наук. ред.
382
Majstrenko, Iwan. Borot'bism: А chapter in the History of Ukrainian Communism. PP. 217, 250–251; Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України Ч. 2. München: [б. в.], 1969. С. 39, 64.
383
Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України. Ч. 2. München [б. в.], 1969. С. 65.
384
Насправді це одне з небагатьох застенографованих засідань політбюро ЦК КП(б)У. Див.: ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. Спр. 102. — Прим. наук. ред.
385
Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України. Ч. 2. München: [б. в.], 1969. С. 66–67.