Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Таким чином, на червневому пленумі було озвучено основні аргументи дискусії щодо Шумського, до них не було додано практично нічого нового. Йому дорікали за кампанію проти певних «персоналій», вважали відповідальним за «національні ухили» письменників, із якими він хоч і не погоджувався цілком, проте однаково захищав. Укотре була підтверджено його відданість українізації, проте засуджено намагання «примусово» українізувати пролетаріат; його боротьбистське минуле стало викликати підозри. Хоча ще не робилося жодних спроб усунути Шумського, його віртуальна ізоляція була показовою настільки, що стало зрозуміло: позбутися його можуть будь-якої миті, щойно опоненти цього зажадають. Однак на той момент єдність партії була пріоритетнішою за «зняття масок» із ухильників. Усі зусилля на цій ниві спрямовувалися не супроти політиків, а проти письменників[409]. Критика «єресі хвильовизму» переходила всі мислимі межі, тому політична відповідальність за те, що цьому «злочинові» було дозволено ширитися країною, також неминуче зростала, а ті, хто виступав на червневому пленумі, покладали відповідальність за цю «єресь» на Шумського. Тим часом українізацію, про успіхи та недопрацювання якої говорили почергово та до смішного регулярно, було посилено переведенням низки партійних видань на українську мову та ухваленням нової резолюції, яка закликала профспілки нарешті українізуватися[410].

Перших справжніх заходів проти Шумського було вжито в листопаді 1926 року, коли його зняли з посади головного редактора «Червоного шляху», який розкритикували ще в серпневому рішенні політбюро щодо стану преси[411].

Після того, як Хвиля напався на журнал зі звинуваченнями в підтримці національного ухильництва в літературі, Шумський став на захист письменників, яких називали націонал-ухильниками. На якомусь етапі Каганович зробив зауваження Шумському, що той, мовляв, керував журналом у спосіб, який не личить справжньому комуністу. В оприлюдненій резолюції червневого пленуму згадки про Шумського немає взагалі. У листопадовій резолюції просто описувалися та засуджувалися помилки окремих письменників, а також було оголошено, що новим редактором «Червоного шляху» стає Затонський[412].

Востаннє перед тим, як його погляди остаточно викривили й засудили опоненти, Шумський спробував висловити їх публічно у промові, виголошеній у комісаріаті освіти наприкінці листопада. Переглянути озвучену позицію він відмовився, і в лютому 1927 р. опублікував цю ж промову під назвою «Ідеологічна боротьба в українському культурному процесі». У ній Шумський намагався дистанціюватися від Хвильового та неокласиків, використовуючи формулювання своїх же опонентів: визнавав Хвильового винним у тому, що він нібито оживив, у перекрученій формі, теорію Лебедя про боротьбу двох культур. Шумський заявив, що ця теорія