Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:

Століття тому спроба реалізувати український національний проект у межах СРСР могла здатися досить вдалою: політика українізації зумовила швидке зростання рівня письменності, поширення української мови в містах, надзвичайне піднесення культури, а уряд УСРР мав широкі повноваження в галузі економіки. Але так було недовго: всеохопна насильницька колективізація та штучний голод у регіонах, населених українцями, арешти, розстріли й цькування українських політиків та інтелігенції, стрімке повернення до російськоцентризму та поширення шовіністичних настроїв засвідчили: СРСР — та сама Російська імперія під новою назвою. У класичній розвідці Джеймса Мейса читач знайде концентрований, послідовний і захопливий огляд ідей та подій 1918–1933 років — досвіду, що зараз актуальніший, ніж будь-коли.
1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 171
Перейти на страницу:

Режим відповів на Декларацію 66 тим, що прирівняв викладені в ній погляди до тих, які колись висловив Питирим Сорокін і пізніше засудив Ленін. Ті, хто підписав цей документ, як стверджувалося на першій сторінці видання «Вісті ВУЦВК», були «буржуазними демократами», які ставили ідею Батьківщини понад соціальний клас та революцію[356]. Це можна тлумачити в двох значеннях. Члени партії повинні бути непохитними й не піддаватися спокусі поставити національні питання вище за питання робітничого класу, тоді як люди поза партією, для яких національні інтереси мали першочергове значення, найкраще можуть їх задовольняти виключно своєю співпрацею та примиренням із радянським режимом.

Комуністів справді спокушала перспектива взяти на себе роль захисників західних українців і зробити радянську Україну магнітом для їхніх прагнень до возз’єднання нації. У 1924 році V Конгрес Комінтерну, зокрема його резолюція про національне питання в Центральній Європі й на Балканах, наказував Європейським комуністичним партіям надати повну підтримку прагненням національних меншин і замінив старий заклик на підтримку національного самовизначення на конкретніший — до «державного відокремлення поневолених народів Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини, Югославії, Греції»[357].

Українське питання було визначено «однією з найважливіших національних проблем у Центральній Європі», вирішення якої продиктовано інтересами революції в Чехословаччині, Румунії та Польщі. Резолюція визначала, що проблема українських меншин «являє собою єдине українське національне питання, що вимагає спільного революційного рішення для всіх цих країн». А рішенням було відокремити українські території від цих країн і «приєднати їх до радянської України, а отже, і до Союзу Радянських Соціалістичних Республік»[358]. Українські національні прагнення було, вочевидь, визначено як найперспективніший засіб для прориву санітарного кордону Радянського Союзу на заході задля поширення більшовицької революції в Європі.

Представники радянських українців відгукнулися з ентузіазмом. Сергій Пилипенко, де-факто редактор «Вістей» під час хвороби Блакитного, написав редакторську статтю, у якій ішлося про Українську Соціалістичну Федеративну Радянську Республіку, що включила б у себе всі українські території, як про «реалістичну мрію»[359]. Влас Чубар, голова уряду радянської України, пізніше заявив:

Кордон із Польщею був проведений так, що батьки мешкали по один бік вулиці як громадяни Української РСР, а їхні діти — по інший, під Польщею… Ця велика кількість українців, які живуть у ярмі капіталістичних країн, повинні навчитися від нас, що їм слід створити власний режим і вони мусять знищити штучні кордони[360].

Радянська Україна була готова зробити все, що в її силах, щоб навчити їх цьому.

Каганович і Шумський

Щоб уряд радянської України міг зберегти рівень національної легітимності, здобутий завдяки початкові процесу українізації, конче потрібні були зміни в керівництві КП(б)У. Якби партія залишалася під керівництвом Квірінга, українізація, найімовірніше, і далі обмежувалася б виключно культурними питаннями. Проте розстановка сил у КП(б)У різко змінилася в квітні 1925-го, коли Квірінга замінив на посаді першого секретаря Лазар Каганович, довірений «офіцер» Сталіна, відряджений із Росії з наказом наполегливо вимагати українізації партії та уряду[361]. Хоча Каганович розмовляв українською мовою достатньо вільно для того, щоб використовувати її в публічних виступах, він був не етнічним українцем, а євреєм, народженим в Україні[362].

Каганович одразу почав просувати процес українізації. У своїй першій публічній промові новий перший секретар зажадав поширити українізацію й на саму партію[363]. Невдовзі потому Чубар обґрунтував необхідність такого курсу, застерігаючи, що тільки тоді партія може сподіватися очолити українські культурні процеси, які вона зараз підтримує, коли сама українізується, бо інакше є ризик позбутися провідної ролі в цьому рухові на користь чужої для неї української національної інтелігенції:

вернуться

356

Уваги з приводу декларації 66. Вісті ВУЦВК. 1924. 18 травня. С. 1.

вернуться

357

Цитовано за: Пятый Всемирный Конгресс Коммунистического Интернационала. 17 июня — 8 июля 1924 г. Стенографический отчет. Часть 2. (Приложения). Москва — Ленинград : Госиздат, 1925. С. 124.

вернуться

358

Resolution on National Question in Central Europe & Balkans. The Communist International. No. 7. December 1924 — January 1925. PP. 93–99. Цитати зі C. 93. 95, 96. (У тексті є певна неточність: у резолюції йшлося про «необхідність проголошення комуністичними партіями Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії гасла об'єднання розірваних імперіалізмом на частини українських областей в радянську робітниче-селянську республіку». (Пятый Всемирный Конгресс Коммунистического Интернационала. 17 июня — 8 июля 1924 г. Стенографический отчет. Часть 2. (Приложения). Москва — Ленинград : Госиздат, 1925. С. 127). Тобто прямо про приєднання до СРСР не говорилося, але це само собою розумілося з огляду на те, що радянська Україна була його складовою. — у дужках прим. наук. ред.)

вернуться

359

Пилипенко, С. УСФРР (Реалістичні мрії). Вісті ВУЦВК. 1924. 3 липня. С. 1.

вернуться

360

Відчіт українського Уряду на сесії ЦВК СРСР. Доклад тов. Чубаря. Вісті ВУЦВК. 1926. 17 квітня. С. 1.

вернуться

361

Вісті ВУЦВК. 1925. 8 квітня. С. 3.

вернуться

362

Radziejowski, Janusz. Kwestia narodowa w partii komunistycznej na Ukraine radzieckiej (1920–1927). Przegląd historyczny. 1971. No. 3. P. 458; Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України Ч. 2. München : [б. в.], 1969. С. 37–38.

вернуться

363

Чергові завдання партії. Доклад тов. Кагановича. Вісті ВУЦВК. 1925. 10 квітня. С. З

1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 171
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)