Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

«Злочин» Шумського, вочевидь, відбувся під час однієї зустрічі восени 1925-го. Невдовзі після II з’їзду КПЗУ група очільників цієї партії в супроводі Шумського вирушила до Москви на зустріч зі Сталіним. За спогадами колишнього члена ЦК КПЗУ, які він озвучив у інтерв’ю Янушу Радзєйовському, Шумський порушив питання, що КП(б)У має очолити українець, особливо зважаючи на те, що вже було достатньо кваліфікованих українських більшовиків, як-от Скрипник або Чубар. Тоді Сталін відповів лише, що такий крок був іще не на часі[374].

Сталін власноруч виклав основні тези, які йому озвучив Шумський, у листі Кагановичу та ЦК КП(б)У, датованому 26-м квітня 1926 року. За словами Сталіна, Шумський стверджував, що українізація просувалася з великим труднощами, оскільки її впроваджували під тиском та з великими затримками. Українська інтелігенція та українська культура швидко зростали й розвивалися, проте партія була неспроможна стати на чолі цього руху, оскільки провідні елементи в ній та у профспілках навмисне чинили перепони українізації. За словами Шумського, партія не мала й надій на те, щоб очолити культурний український рух, бо це могло відбутися лише за умов, якби самою нею керували люди з прямими зв’язками з українською культурою. Згідно з цим документом, Шумський запропонував такі дії: зняти з посади Кагановича, на його місце призначити Чубаря, а колишнього боротьбиста Григорія Гринька призначити головою уряду. Шумський нібито погрожував, що якщо цього не буде зроблено, то надалі він не зможе бути корисний партії[375].

Той факт, що Сталін адресував свого листа Кагановичу зокрема, а членам українського політбюро загалом, не залишає жодних сумнівів, що перший секретар[376] української компартії мав його цілковиту підтримку. Водночас Сталін погоджувався із Шумським у тому, що українська культура справді швидко розвивалася та що життєво важливим для партії завданням було очолити цей процес. Сталін також погоджувався, що слід зняти з посад тих, хто вороже ставиться до українізації, і замінити тими, хто відданий цій справі. На думку Сталіна, помилка Шумського полягала в тому, що він плутає українізацію інституцій із примусовою українізацією пролетаріату. Як писав Сталін, українізацію пролетаріату не можна провадити силою, вона може відбутися виключно як процес поступовий, просуватися в міру того, як селяни переїздитимуть до міст, щоб працювати на заводах і фабриках. Будь-яка спроба насильно насадити українську культуру російському пролетаріатові лише відштовхне його від партії, посилить антиукраїнський шовінізм та в принципі буде порушенням прав російських пролетарів на власну національну культуру. Сталін також звинуватив Шумського в тому, що той не помітив і «темної сторони» українського культурного життя, яка проявлялася в бажанні деяких українців відмежувати українську культуру від культурного розвитку в інших частинах СРСР, зокрема й від російського. Він застерігав, що це може набути «характеру боротьби проти «Москви» загалом, проти росіян загалом, проти російської культури та її найбільшого здобутку — ленінізму». Сталін особливо розкритикував молодого українського письменника Миколу Хвильового[377].