Гордівниця Злата

Люди помітили дівчину, яка лежала на піску, й почали, жваво жестикулюючи, переговорюватися між собою. Серце Злати радісно стрепенулося: та це ж не міраж! Невже врятована? Вона побачила над собою стурбовані обличчя.

— Пити, — тільки й змогла вимовити дівчина сухими від спраги губами.

Тієї ж хвилини їй до рота приставили фляжку з живлющою вологою. З кожним ковтком у дівчину вливалися сили. Голова ще й досі паморочилась, але незабаром Злата змогла підвестися. Люди жестами наказали їй підійти до балдахіна, що піднімався на спині найкращого верблюда.

Полог балдахіна відкинувся, і Злата побачила старця з борідкою, як у цапа, у розшитому золотом одязі. Голову його прикрашала чалма з пером павича, а пальці були унизані перстенями.

— О премудрий візире! — схилившись у поклоні, звернувся до старого головний погонич. — Небесам забажалося послати нам на шляху чужинку.

Візир кинув у бік Злати байдужий погляд. Навряд чи посеред пустелі можна знайти товар, гідний уваги. Від подиву очі старця полізли на лоба, і в них спалахнув жадібний вогник. Чужинка була дивовижною красунею. Нервово смикаючи борідку, візир витріщився на дівчину. Сам шайтан не міг би створити більшої спокуси для очей і для душі. Жінки, які жили в тутешніх краях, були смаглявими й темноокими. Вони не носили білого одягу й соромливо ховали обличчя. Незнайомка ж, навпаки, дивилася сміливо й прямо. Волосся її відливало найчистішим золотом, а очі сяяли подібно до сапфірів. Така наложниця могла б стати перлиною будь-якого гарему. За цю невільницю Зоряний Шейх обсипле його подарунками й почестями.

— Посадити чужинку на верблюда, — скомандував він.

— О, ви такий добрий! Я навіть не знаю, як вам дякувати! — вигукнула дівчина, нагородивши візира чарівною посмішкою.

Це було нечуваною зухвалістю. Мало того, що чужинка не прикривала обличчя, вона ще насмілилася говорити зі старшим. Погоничі перезирнулися. Однак візир не засудив нечестивицю. Його старече серце розтало, як шматочок льоду під променями палючого сонця. Він відчув себе років на тридцять, а може, й на всі п’ятдесят молодшим і браво набрав молодецького вигляду, але простріл у спині відразу нагадав йому про істинний вік.

«До того ж Зоряний Шейх навряд чи відмовиться від такого ласого шматочка», — з тугою подумав візир і сказав:

— Багато є дивин і прикрас у палаці Зоряного шейха, але там завжди знайдеться місце ще для однієї, — а потім суворо наказав погоничам: — верблюда вибрати найкращого, і під час подорожі віддавати іноземці почесті.

Візир подивився на молодих погоничів, які не знали, що таке простріл у спині, і в ньому ворухнулася чорна заздрість. З яким би задоволенням він сам підносив бурштиновий виноград і солодкі персики цій золотоволосій пері!

— Та не смійте зводити на неї очі, — сердито додав він, і завіса балдахіна опустилася.