Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Суперечку вашу легко припинити. Нехай кожен з вас побудує палац. Той палац, над яким не будуть владні ні стихії, ні війни, ні мода, ні час, стане моїм домом.
Усі знову з запалом взялися до роботи. Одні зводили палаци з золота й срібла, інші з коштовного каміння. Тільки Еол, повелитель вітрів, не заклав у підмурівок свого палацу жодного каменя. Цілими днями Еол сидів під кипарисами й щось майстрував. Боги жартували над ним, але він лише посміхався у відповідь. І ось призначений день настав. Пурхаючи на легких крилах, прекрасна Мрія оглянула витвори зодчих і сумно похитала головою.
— Ці палаци чудові, але вони занадто розкішні. Багатство породжує жадібність. Пройде час, їх розграбують і зітруть з лиця землі. Невже ніхто з вас так і не зумів створити для мене надійного притулку?
І тут наперед виступив Еол.
— О прекрасна Мріє, мені здається, я створив замок, гідний тебе, — сказав юнак і несміливо поклав до ніг красуні невідомий досі музичний інструмент.
Боги здивовано перезирнулися, а потім зустріли дивний дарунок вибухом реготу, однак Мрія жестом наказала їм замовкнути.
— Що це? — запитала вона, з цікавістю розглядаючи подарунок.
— Це арфа. Мої піддані — вітри. Вони сильні, але не вміють складати кам’яних палаців. Я хочу подарувати тобі замок, побудований із семи нот. Можливо, він сподобається тобі.
Вітри торкнули струни арфи, і полилася ніжна мелодія. Вона заворожувала. З кожною нотою, з кожною треллю в тих, хто слухав цю неземну музику, прокидалося сподівання радості й чуда. І ось перед зачудованими поглядами присутніх високо вгору піднісся прекрасний надхмарний замок. Легкокрила Мрія впурхнула в нього, і тієї ж миті він освітився внутрішнім світлом.
Відтоді Мрія назавжди оселилася тут. Надхмарний замок стоїть міцний і непорушний. Ні війни, ні час не владні над ним, як і над самою Мрією. І щоразу, коли на Землі народжується нова мелодія, надхмарний замок, побудований на сімох нотах, стає на одну цеглинку більший.
Розділ 10
Бранці солодких мрій
— Невже сама Мрія живе тут? — скрикнула Злата.
— Так, і вона вчинила дуже мудро, обравши саме цей замок. Йому не страшне руйнування. Доти, поки люди вміють мріяти, вони самі зводять надхмарні замки.
— А я побачу хазяйку палацу? — з надією запитала дівчина.
— Немає нічого простішого. Забудь про все, слухай музику, і Мрія з’явиться до тебе.
Золоті струни арфи забриніли. Чудесна мелодія зачаровувала дівчину. Вітерець пестив її, гладячи по золотих кучерях. Світ звуків поглинув Злату, і вона почала марити.
Перед нею розкинулося безкрайнє блакитне небо. Ось на обрії з’явилася малесенька хмаринка. Вона наближалася й росла, поки не перетворилася на казкову каравелу. Легка, вона неслася по небу. У світлі заходу її напнені вітрила здавалися величезними пелюстками троянди. Раптом сонячний промінь блиснув на борту вітрильника, висвітивши золотоволосу дівчину, і Злата відчула, що вона пливе на небесній каравелі.
Унизу простиралася Земля. Ліси розкинулися немов кудлаті ведмежі шкури. Подекуди їх прорізали блакитні стрічки річок. Потім з’явилися квадрати оброблених полів, а за ними — маленькі, як іграшкові, будиночки, що потопають у зелені садів. Будинків ставало дедалі більше, вони вишикувалися в рівні вулиці великого міста, посеред якого здіймався палац. Вежі зі стрілчастими вікнами й колонади галерей видалися Златі такими знайомими, що в неї защеміло серце в очікуванні дива. І диво здійснилося. На обвитому плющем балконі вона побачила коханого.
— Мій принце! Я тут! — вигукнула Злата, і тієї ж миті хмарна каравела розтала й зливою пролилася на землю. На срібних струменях дощу Злата спустилася просто в обійми принца.
Видіння розтало. Злата прокинулася й розчаровано побачила, що все це їй лише наснилося.
— Ох, який це був дивний сон! — скрикнула Злата. — Як би я хотіла, щоб він продовжувався!
— Твоє бажання для мене — закон. Слухай, я буду тобі грати.
І знову музика повела Злату на небесну каравелу, а з неї — на Землю. Знову Злата бачила принца, він тримав її за руку і шепотів ніжні слова. Знову дівчина знехотя прокинулася й з радістю занурилася в забуття. Сон і ява змінювали один одного. Усе довше тривав сон, усе рідше Злата не спала.