Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Звідкись зверху, перемішуючись з дзюрчанням води, долинало перешіптування. Злата підняла голову. Зграйка дівчат, сміючись і штовхаючись, кинулася ховатися за арки галереї. За деякий час шушукання відновилося.
Злата не витримала:
— Не набридло вам грати в схованки? Якщо хочете познайомитися, спускайтеся сюди.
Ще трохи пошепотівши, дівчата прибігли вниз. Усі як дібрані були красуні. У тонких шароварах і куцих парчевих жилетках, вони були схожі на заморські статуетки. Ноги й руки наложниць прикрашали численні золоті браслети, які мелодійно побрязкували з кожним рухом. Поки Злата дивувалася дивному вбранню й прикрасам, дівчата з цікавістю обступили новеньку. Вони пересміювалися, підштовхуючи одна одну, а деякі нишком намагалися торкнутися золотих кучерів. Нарешті наперед вийшла гарна дикунка з розкосими очима.
— За скільки цехінів тебе купили? — запитала вона.
— Я не річ, щоб мене купувати, — відповіла Злата.
— Ти рабиня, а це — все одно, що річ свого господаря.
Злата заливисто розреготалася.
— Яка нісенітниця! Я — не рабиня. Я — гостя.
У цей час біля дверей з’явився чорний, як ніч, слуга. Дівчата миттю стихли, з очікуванням дивлячись на мавра, але той звернувся до золотоволосої пері:
— Хазяїн чекає на тебе, о промениста.
У його поклоні було стільки гордості й гідності, що Злата мимоволі подумала: «Якщо такий слуга, то який же хазяїн?».
Дівчата з неприхованою заздрістю дивилися їй услід.
Злату привели в шестикутну кімнату, оздоблену з таким смаком, що надмірна розкіш не кидалася в очі. Золоті й срібні глечики, вкриті найтоншим карбуванням, стояли біля стін. Підлогу вкривала безліч м’яких перських килимів. Синє склепіння стелі було розписане позолоченими гострокутними зірками. В кожному з кутів кімнати стояли курильниці. Тонкі ниточки сивого димку, що піднімався від них, поширювали незвичайний нудотно-солодкий аромат.
Злата була сама. Вона повільно обійшла кімнату, роздивляючись дивовижні дрібнички. Шейх не з’являвся.
«Цікаво, який він?»
Злата згадала заздрісні погляди красунь.
«Мабуть, жахливий серцеїд».
Зоряний Шейх займав її думки значно більше, ніж вона могла зізнатися. Фіміам, що курився, одурманював. Злата відчула легкість.
— Як звуть тебе, о прекрасна пері?
Питання захопило Злату зненацька. Вона різко повернулася й ледь не скрикнула. Поруч з нею стояв Шейх. Він був красивий дикою неприборканою красою. На його обличчі відбивалася ознака мужності, і від нього віяло силою, якій було неможливо опиратися.
— Злата, — промовила гостя.
Шейх потонув у променистих блакитних очах. Воістину ця дівчина була подарунком долі.
— Ти будеш моєю коханою дружиною, — незаперечним тоном сказав він.
— У моїй країні, перш ніж запропонувати дівчині одружитися, біля неї упадають, — заперечила Злата.
— Я не беру в дружини хворих дівчат, — заявив Шейх. Його серйозність розвеселила Злату, і вона заливисто розсміялася.
— Хіба упадають тільки за хворими?
— А хіба здоровим треба, щоб за ними упадали? — у свою чергу запитав Шейх.
— Упадати — це значить прагнути сподобатися, — посміхнулася Злата.
— Але я і так подобаюся тобі, — Шейх обережно взяв Злату за підборіддя й зазирнув їй просто в очі. Його погляд гіпнотизував. Злата відчула, що вона не в змозі відвести погляду, але раптом згадала принца й різко відвернулася від красеня-Шейха.
— Ні, не так. Упадати — це щось на зразок гри, коли чоловік хоче показати себе з найкращого боку.
Ніхто ніколи не вказував Шейху, що робити. Багато хто поплатився б за це головою, але на золотоволосу пері володар не розгнівався. Її сміливість потішала правителя. Ця дівчина немов внесла до палацу подув свіжого вітру. Жодна, навіть найгарніша рабиня, не могла зрівнятися з нею.
— Нехай буде по-твоєму, прекрасна пері. Я кину до твоїх ніг незліченні скарби. На світі немає нікого, чиї багатства перевершували б мої. Знаєш, чому мене називають володарем Сходу? — запитав Шейх і, не чекаючи відповіді, три рази плеснув у долоні.
Тієї ж миті східна стіна покоїв розтала, і за нею розкинувся синій простір. Шейх кинув у темряву жменю срібних монет, і на безкрайому небосхилі засяяли міріади зірок. Володар узяв Злату за руку й повів з покоїв. Злата ступила з килима в безодню, і в неї перехопило подих. Навколо простяглося безкрає небо, а під їхніми ногами блищали й мерехтіли зірки. Вони ширяли в просторі, вільні й невагомі, але в той же час, немов зв’язані невидимими путами, створювали мерехтливу дорогу, що вела вдалечінь.