Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
«сюди дійшли найманці» —
висить плакат в одному місці.
«тут була команданція Фіделя Кастро» —
в іншому.
«тут полягло стільки-то кубинців,
відбиваючи найманців».
отак ми дісталися самого пляжу Хірон,
де 1961 року висадились найманці імперіалізму.
похмуре місце, як на мене. посеред боліт,
де майже нічого нема. а в музеї надивилися на зброю,
на фото півострова до революції,
коли селяни суто руками видобували торф і вугілля
та носили їх на своєму горбі.
щовечора жахливі комарі…
я був пригнічений.
почався дощ, але ми й під ним
викупались у Затоці Свиней — на пам’ять.
ховалися від дощу. ішли порожньою дорогою.
ще там чомусь були сміттєзвалища,
там і сям, упродовж десятка кілометрів.
від них несло трупним запахом.
дощ ненадовго вщух,
ми простували далі,
і на телеграфному стовпі я побачив орла.
— дивися, Сімоне, Великий Орел! ми так давно його не бачили. отже, правильною дорогою ідемо.
ми підійшли ближче.
виявилося, що то не орел, а стерв’ятник.
сидів, напіврозпустивши крила, роззявивши дзьоба,
і пильно стежив за нами.
стало моторошно.
ми так більше не могли, тож зупинили туристичний автобус.
і якщо доти на півострові Сапата ми нескінченно довго
блукали серед застиглого часу —
тепер доїхали в кондиціонованому повітрі за одну годину.
ми вийшли з туристичного автобуса на виїзді назад на трасу,
заплатили по кілька доларів і під зливою
домчали
до бару. бар виявився валютним.
щоб нас не вигнали, мусили мало не розоритися на чаї.
коли злива вщухла, уже знову вечоріло,
але ми пішли на трасу й заходилися ловити машину
серед безлічі кубинців.
на Кубі автостоп — це не понти. майже всі місцеві так їздять.
більш того, є спеціальні працівники Мінтрансу —
їх називають «жовті», за кольором форми, —
то ці на спеціальних зупинках для автостопа
зупиняють машини й садять по стільки-то людей у кузови.
згідно з чергою.
черга на автостоп! плата, як за автобус.
якщо зупиняєш машину не на зупинці, не через «жовтого» —
платиш, скільки скаже водій. значно більше.
часом водій порожньої вантажівки
набирає в кузов по тридцять-п’ятдесят людей, за гроші.
буває, що підвезуть безкоштовно, суто
з симпатії.
коли ж платити,
з нас брали рівно стільки ж, як і з кубинців. дорого. навіть для нас.
а як подорожують кубинці, маючи зарплати по тридцять — п’ятдесят баксів, —
узагалі не уявляю.
сяк-так ми дісталися повороту на місто Сьєнфуеґос.
дивний якийсь період: знову надходила ніч.
сірі дні зміняють темні ночі.
на трасі стоїть безліч кубинців, усі хочуть кудись доїхати.
водії один за одним відмовляються брати нас, іноземців.
уже зовсім стемніло. стає ще одна вантажівка.
розуміємо, що сьогодні це може бути остання.
водій набрав у кабіну людей сім, на нас не звернув увагу.
на кузові стоїть якийсь підйомний кран.
ми вирішуємо лізти-таки туди.
машина поволі рушає, ми намагаємося на ходу вдертися.
я підштовхую Сімона під сраку. він уже нагорі.
перехиляється, щоб підтягнути мене.
я вже підвис на відкритій платформі кузова,
але ноги досі внизу.
і тут віє вітром, мене накриває тентом,
яким ми двоє перед тим укривалися від дощу.
я ніфіга не бачу, ноги затягує під колесо,
а Сімон тягне мене за комір нагору.
— а-а-а-а-а, бля, пусти, не заважай, сам залізу!
я вже закинув одну ногу й починаю закидати другу,
але тут з-за спини нахиленого Сімона
падає гітара.
бля!
я зістрибую вниз і біжу по гітару,
підбираю й біжу вслід за машиною,
але та вже набрала швидкості, я відстаю,
— стрибай, Сімоне!
— не можу, ноги поламаю!
— бля, стрибай!
— зустрінемось у Санта-Кларі!
— як?!?
Сімон зникає в темряві, я злющий стою з його гітарою на трасі.
15
спершу я злюся на Сімона, що не давав мені залізти самому.
потім думаю: він же щиро хотів допомогти.
тоді злюся на срану гітару, як на живу істоту.
потім на кубинську владу, яка лякає кубинців щодо іноземців.