Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Контраст, та при тому — доволі гострий, до совєцької наукової братії, яка плазувала на брюсі перед своїми Сталіним та Берія, — становить не лише американська інтеліґенція, люди вільного світу. Бо праці над створенням атомової зброї велися й у гітлерівській Німеччині. Там теж, для цього робилося все можливе, хоч і не чути про використання зеків, яких у цій країні було чимало. Про цікаві речі можна довідатись, зокрема, зі спогадів видатного фізика Вернера Гайзенберга (1901–1976). Німецькі учені організовано саботували проект та навмисно уводили дослідження вбік. До вирішальних подій війни залишалося кілька років, впродовж яких треба було протриматись; і вони це зробили: гітлерівська атомова бомба так і не побачила світу! — таких медалькою або дачею — не купити…
Отже, два несумісних світи, одвічне чорне та біле, — старий світ людства і новітній світ антилюдства.
А на тлі подібного людського мотлоху і професійний енкаведист Лаврентій Берія, убитий 1954 без слідства та суду, погодимося, виглядає зовсім не таким уже «сатаной».
Слід гадати, що історія в усьому розбереться, рано чи пізно, бо коли не розбереться — то це буде одночасно кінець усьому людству. Для цього дуже в нагоді став би всесвітній трибунал над минулим, над усім ХХ сторіччям; як і над усією багатогранною діяльністю першого ворога людства, «Імперії Зла» — СССР. Бо, це тільки в наших інтересах, — щоб ніколи не повернутися у минуле, в яке нас щосили тягнуть.
Втім, не оминемо й нового цікавого вибрику «славной історіі російской». Такий собі Алєксандр Бушков (як він себе рекомендує — автор бестселлерів) у книзі «Россия, которой не было» (Красноярск, 1988) - розглядає низку втрачених можливостей російської історії, за яких Москва була би в стані перебити й порабити іще більше людей, іще більшу кількість переробити на безнаціональне сміття, невиліковно інфековане СНІД’ом імперського шовінізму.
Є там і цікава глава, присвячена Л. Берії. В ній автор відмічає, що Л. Берія був проти поділу Німеччини, та з цього, як із іншого, виводить, що той був мало не попередником Олександра Дубчека, збирався побудувати «коммунізм с чєловєческім ліцом».
Відкидаючи в принципі можливість чогось подібного — «коммунізма с чєловєческім ліцом», зауважимо, що Берія був розумніший від Сталіна, заперечуючи увічнення поділу Німеччини. Бо, цей останній, після фінської війни, був другою істотною стратеґічною помилкою Сталіна. А Берія, схоже, мав досить розуму на те, щоб утямити просту істину, що комунізмові ніколи не зрівнятись із вільним суспільством у головному, — правах, можливостях та добробуті людей.
Але, його голос так і не був почутий. А тому й почне 13.08.1961 недоумок Н. С. Хрущев будувати отой зловісний мур у Берліні, який остаточно прирече усі совєцькі зусилля. Бо, коли один і той самий нарід опливає в добробуті під демократією, а під совєтами не вилазить зі злиднів, — тут і найтупіший з пролетарів починає щось розуміти. Недарма ж фірма «Фіат» — безкоштовно возила свох робітників до хрущовського муру, — він став символом.
Не випадково ж, нова ера в Європі, — падіння рабських Ялти та Потсдаму, — почалося саме ізі знесення Стіни.
Однак, одна справа — зрозуміти та виправити помилку (це вже — не вдалося), а зовсім інша — то комуністичне реформаторство. Чи стало би на це Лаврентія Берії? — здається, навряд.
Але, як і в інших випадках, крім посмертного суду злочинців над злочинцем, у якому Берія може бути цілком виправданий, є ще невблаганий суд історії. Не забудемо, що це він, підручний Сталіна Лаврентій Берія, був шефом відомства, яке офіційно взяло на себе відповідальність за придушення наших Третіх Визвольних Змагань, за передчасну смерть ґенерал–хорунжого Романа Шухевича та тисяч інших відданих борців за українську свободу. А значить — несе пряму відповідальність за суму всіх енкаведистських злочинів в Україні.
Та, якщо Сталін був тут злочинцем № 1, то Берія — що ж, може претендувати й на № 2.
Їм обом судилося бути відправленими на той світ своїми — іншими злодіями. Як вони перед тим відправили туди ж зграю отих: бухаріних, зінов’євих, камєнєвих, косіорів, постишевих, рикових та як там їх іще…