Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, капітально взялися за справу совєти, 18 травня 1944. Тоді з Криму були вивезені до Казахстану, Узбекистану або Сибіру всі його мешканці, крім росіян. Всього було депортовано майже чверть мільйона людей, третя частина тодішнього населення Криму, а саме — 228 543 особи. «Татар» з них було 191 088 (всі до останнього), решта — вірмени, греки, болгари… Нічого істотного з собою везти не дозволяли, а на збори давали аж 20 хвилин. Дорогою енкаведистські конвоїри добре наживалися: ломили шалені гроші за шклянку води.
Людей вивозили до східного Казахстану, до місцевості Бетпак Дала, більше відомої під назвою Голодного Степу, де скидали просто неба. Через рік від них полишилося менше половини. Інших «інородцєв» запроторили теж, кого у Казахстан, а кого — й до Сибіру.
Наведені вище дані стосуються власне Криму. Але до цього прихопили ще десь півмільйона людей зі «звільнених» вже (тобто — окупованих совєтами) частин України. Тих самих, болгар, греків, але до них прихопили ще більше українців. Розглядався й проект повного виселення цих останніх «с юга Россіі», отой — Сталіна–Жукова, але… Було визнано ще тоді: таке поки що технічно не по силах інтернаціональній великодержаві, побудованій на «дружбє народов». Отже, поки депортувати за вибором, нищити на місці, а там…
Офіційним мотивом Державного комітету оборони, очолюваного Сталіним (що й приймав рішення про депортацію цілого народу) була, ніби, «зрада» кримського народу (!): співробітництво з німцями. Підкреслимо, що тут був застосований принцип колективної відповідальності, засуджений згодом у Нюрнберзі (правда, тільки щодо німців). До цього нагадаємо, що героїв війни серед кримських татар на той час було, у відсотковому відношенні, — чи не більше, ніж серед будь–кого. Що до «зрадників», то… В часи Горбачова, коли знову постало питання про повернення вигнанців, російське ТАСС все щось там мимрило про «татарскій батальйон», який ніби формували німці. Хай і так буде, формували, от і будемо відправлятися від нього.
Чисельність батальйону становить приблизно 600 людей, отже… Як пригадати, що славетна «Россійская освободітєльная Армія» (РОА) ґенерала Власова складала десь півтора мільйони, то воно й вийде, що на одного татарського «зрадника» припадало аж 2500 російських, — як, нічого? У відсотковому відношенні — теж, ушестеро більше. Не будемо перебільшувати провини «власовцєв», але… треба ж і совість мати, бо — ніхто не думав за це відправляти всіх росіян до Сибіру. Хоч на цьому наполягає елементарна логіка. Але, хто й коли у Москві користувався звичайною логікою? — там цей сюжет — невідомий. Та, й нечувана річ, підкреслимо ще раз, за зраду когось — карати весь нарід. Нечувана — крім Росії, яка сама поставила й ставить себе поза межами цивілізованого світу.
Але, батальйон (як він дійсно був, таке ще потрібно довести!), це одне; другим було те, що в Криму існував потужний рух опору німецькій окупації. Котрий, як можна легко здогадуватись, складався переважно з корінних кримчаків. Та всі сліди існування якого по депортації корінного населення Криму (крім московських зайд), — були ретельно знищені, але… Марність совєцької брехні завжди полягала не лише на очевидності неправди, але й на тому, що вони ніколи не могли донищити до кінця доказів правди. Так само й тут: є безліч контрсвідоцтв: не було «сотруднічєства с нємцамі», не було «кримского правітєльства во главє с ханом Асаном Білялом»… Був опір німцям, запеклий та затятий; була совєцька брехня.
Бо, інакше, — чому би за зв’язок з партизанами були спалені німцями села Баксан та Аргин, а в селі Улу–Сала розстріляно 60 мирних людей? Для створення «мертвої зони», знову ж, проти партизанів, — в гірському Криму було зрівняно з землею 127 сел, з них 105 — татарських.
За голови партизанів Ібрагіма Аметова, Абдул Керіма Аширова, Ісмаїла Велієва, Ібрагіма Ісаєва та Бекіра Османова, — було призначено нагороду по 26 000 дойче марок. (!) за кожного; не бачимо тут, якось, російських прізвищ…
А от теж, досить цікаве повідомлення (де автор, щоправда, посилається на працю Е. Шамко, Дорогами кримських партизанів):
У селі Каракіят під Сімферополем знаходився штаб підпільної організації під керівництвом Абдули Дагджи (підпільна кличка «дядя Володя»). Підпільники здійснювали диверсії на зализниці та об’єктах ворога, збирали розвіддані, визволяли полонених, збирали зброю, продовольство, ліки. Їх викрили провокатори Зоя Мартинова і Тетяна Андреєва. Частину заарештованих повісили, частину розстріляли в радгоспі «Червоний». Зараз там стоїть обеліск з написом: «Комуністам і комсомольцям, що загинули від звірячої розправи німецьких фашистів — від комсомольців Сімферопольського району». Прізвища загиблих не вказані.