Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Колись, пригадується, господін Солжєніцин не полінувався прибути із свого далекого Вермонту до Франції, щоби бути присутнім на відкритті пам’ятника «шуанам», які вперто, але марно протиставилися військам «Вєлікой французской»; як же це було тоді, 1989, — актуальне для всього світу! — сміх один. А тут, до власного Смоленска (якихось 500 км.) - не поїхав. Щоб, зауважте, не покласти вінка на могилу тих, хто першими збройно поставили опір гітлерівській аґресії. Та були — чи не саме за це? — розстріляні тодішніми союзниками Гітлера. Яка ж, воістину всесвітня ганьба!
Сьогодні подібних людей вичерпно характеризує простий факт, — важливе не те, про що вони кажуть, важливе те, про що вони мовчать. У Чечні два роки йшов ґеноцид, відвертий та цинічний, — тотальний. А, чи він про це колись прохопився, цей нобелівський лавреат? Згадав про цю розбійну війну Росії? — ні, ніде й ніколи.
А, хто не засуджує, той — шо поробиш, підтримує; для колишнього дисидента — як же почесно! — такою вона була, є та буде — Росія…
Доповнення 3. Кримська трагедія
У низці злочинів, якою є історія усіх трьох дотихчасових російських імперій, депортація цілих народів, як і ґеноцид взагалі, — займає цілком особливе місце. Вони були найбільше властиві Третій більшовицькій — «Імперії Зла» — СССР, як втілення московської політики «дружби народов». Написати про все нема ні місця, ні можливості, та ми обмежемося класичним — виселенням кримських татар, яке відбулося 18 травня 1944.
Зробимо коротенький відступ. Конвенція з прав людини, схвалена Ґенеральною асамблеєю ООН 9.12.1948, — називає таке щось «народовбивством»: дії, вчинені з наміром знищити цілковито чи частково якусь національну, етнічну, расову чи релігійну групу…». Далі перелічуються методи, прямі та посередні, аж до навмисного створення для них «таких умов життя, метою яких було би суцільне чи часткове фізичне винищення». Підлягають осудові та покаранню «винуватці та співучасники» чогось подібного.
«Кримські татари», це назва не точна, та така, що дає можливість до зловживань. Зокрема, до пов’язання їх появи у Криму з часами приходу монголів 1240; бо, саме їх у Європі, чомусь, уперше названо татарами. Насправді, — це корінне тисячі років населення Криму, а його пізніша етнічна компонента — кипчаки, з’явилися там іще задовго перед монголами. Отже, така сама корінна нація у Криму, як українці в Україні, — з непам’ятних часів.
Всі ці тисячі років ми були сусідами, часом ворогували, а часом і воювали разом, проти спільних ворогів. Чимало козаків, що рятувалися від Росії, — знаходили собі останній притулок у ханаті або під дружньою йому Туреччиною.
Повзучий і сталий ґеноцид корінного населення, Росія розпочинає відразу по окупації Криму 1783; так само, як ґеноцид українців — від окупації 1709.
Уже в листі до свого коханця Потємкіна Єкатєріна ІІ пише, що Крим слід звільнювати від «басурманов» та заселювати росіянами. Що, загалом, поступово й робилося. Пізніше до цього приєднується й великий гуманіст (ну, російський, ви ж розумієте) Достоєвскій. Наведемо дещо з його «Дневника писателя» («Полное собр. соч. в тридцати томах», Ленинград, 1991, т. 23, с. 55), цього — воістину, зразка духовного ексгібіціонізму, якого не знайти, можливо, — ніде у літературах цивілізованого світу:
До речі, нещодавно в «Московскіх вєдомостях знайшов статтю про Крим, про виселення з Криму татар та про «запустіння краю». «Московскіє вєдомості«проводять зухвалу думку, що нема чого й жалкувати за татарами — нехай виселюються, а на їх місце краще би колонізувати росіян (так у тексті, О. Б.).
Насправді, важко вирішити, чи погодяться у нас усі з цією опінією «Московскіх вєдомостєй», з якою я від душі погоджуюся, тому що й сам давно так само думав про це ж «кримське питання». Щоправда, «Московскіє вєдомості» висловлюють бажання «не шкодувати за татарами» і т.і. не заради однієї лише політичної сторони справи, не заради одного лише закріплення окраїн, а виставляють і прямо економічну потребу краю. Вони виставляють як факт, що кримські татари довели свою незалежність правильно обробляти землю краю та що росіяни, а саме великоруси — на це будуть значно здатніші, і як доказ наводять Кавказ.
Та, покінчує, свої та «Вєдомостєй» ламенти, — рішучим і категоричним:
… принаймні, як не займуть місця росіяни, то на Крим неодмінно накинуться жиди та умертвлять ґрунт краю.
Отже, як бачите, навіть мотиви є — землю обробляти не можуть. Зауважимо, що незалежний Крим годував чи то п’ять, чи то більше мільйонів людей. Під росіянами він ніколи не годував себе сам. Це дещо відновилося лише між 1922 та 1944.