Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— А он там якась дівчина в човні, — не до ладу повідомив Фламбо, бо зазвичай молоді й красиві жінки повністю полонили його увагу. — Чудернацька вежа, здається, цікавить її не менше, аніж нас.

Справді, човен поволі наближався до таємничого острова. Чорноволоса дівчина з овальним обличчям напружено і зацікавлено вдивлялася у дивну башту.

— Не звертайте уваги на дівчат, — нетерпляче промовив Феншоу. — Їх у світі хоч греблю гати, а от таких диковинок, як вежа Пендрагонів — не так вже й багато. Уявіть лишень, скільки здогадок, пліток і забобонів спричинило прокляття іспанця. Всі нещасні випадки і біда, що траплялися у цьому сімействі, навколишні мешканці приписують саме цьому прокляттю. Мені достеменно відомо, що вежа двічі, а може, й тричі, згорала вщент. Та й взагалі родину адмірала важко назвати щасливою. Двоє його родичів загинули в морі, причому одна з тих трагедій сталася саме там, де колись сер Пітер викинув іспанця за борт свого корабля.

— Як шкода! — вигукнув Фламбо. — Вона відпливає.

— А коли ваш друг Адмірал розповів цю родинну історію? — запитав отець Бравн.

Тимчасом дівчина у човні поволі відпливала від острова, а яхта, яку Феншоу саме підводив до острова, не викликала у неї найменшого зацікавлення. Вона продовжувала пильно вдивлятися у вежу.

— Багато років тому, — відповів Феншоу, — Адмірал вже давно не виходить у плавання. Хоча морська стихія залишається сенсом його життя. А ось і пристань. Давайте зійдемо на берег і провідаємо старого морського вовка.

Вони попрямували за Феншоу в бік вежі. Отець Бравн пожвавішав. Можливо, тому, що врешті відчув під ногами землю. Хоч, цілком можливо, його щось зацікавило на протилежному березі, оскільки він дуже уважно поглядав у той бік. Вони побачили перед собою вхід у затінену алею, яка пролягала між двома огорожами, зробленими з товстих дощок, такими часом обгороджують сади або парки. Темні крони дерев коливалися угорі, ніби чорно-фіолетові плюмажі на катафалку гіганта. Зблизька вежа виглядала ще більш чудернацькою, у ній ніби чогось не вистачало. І згодом джентльмени збагнули — зазвичай біля входу в алею будували дві вежі, а тут була лише одна. Загалом алея зовсім не відрізнялася від тих, які ведуть до маєтку, щоправда, була трохи звивистою, і будинок Адмірала зникав з поля зору; а дерева довкола створювали враження великого парку, хоча насправді парк тут просто не помістився б. Отець Бравн трохи втомився, і, можливо, тому все почало йому видаватися набагато більшим, аніж є насправді. Так часом буває у нічних жахах. Вони йшли доріжкою, монотонно, ніби в якомусь містичному танці. Раптом Феншоу зупинився, і вказав на дивний предмет, що стирчав з огорожі. Це нагадувало ріг якоїсь тварини, що застряг у дереві. Коли гості придивилися уважніше, то розгледіли вістря викривленого металевого клинка, який тьмяно виблискував у вечірньому світлі.