Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Отець Бравн, маленький, непримітний на вигляд священик, завдяки своєму життєвому досвіду, гострому і спостережливому розуму, мудрості й знанню людської душі, продовжує розкривати складні, заплутані злочини. Головний мотив його дій як детектива — допомогти людині, врятувати не тільки її життя, але й душу. І це його бажання допомагати стосується як жертв злочину, так і часто самих злочинців. Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
А тепер дозвольте мені повідомити читачам нашої газети те, що мені видається найбільш дивним у всій цій історії. Всі ці перетворення, які, напевно, нагадують вам перські казки, насправді з самого початку (за винятком мого нападу) були цілком законними, враховуючи всі можливі формальності.
Чоловік зі звичайними вухами і шрамом на лобі — зовсім не самозванець. Хоча він носить (у певному сенсі) перуку иншого чоловіка, він не присвоїв собі чужого титулу. Він і справді — герцог Ексмур. Ось як це трапилося. У старого герцога справді була невелика деформація вуха, і це справді було спадкове. Він справді дуже болісно переживав це, і цілком вірогідно, що під час розмови з містером Гріном, коли герцог жбурнув у нього карафкою, він міг назвати свою ваду прокляттям. Та ця суперечка завершилася зовсім не так, як подейкують. Грін подав справу на судовий розгляд і отримав маєток; знеславлений герцог застрелився, не залишивши після себе спадкоємця. Через доволі великий проміжок часу прекрасний британський уряд відновив „вимерлий“ рід Ексмурів і, як і годиться, надав титул найголовнішій особі, до якої перейшов спадок.
Цей чоловік використав старі легенди. Цілком можливо, що він справді захоплювався ними і навіть заздрив Ексмурам. І ось тисячі бідних англійців тремтять лише від згадки про представника старовинного роду і страшне прокляття, котре висить над ним, наче Дамоклів меч. А насправді вони бояться того, хто якихось дванадцять років тому був безпритульним, лихварем і крутієм.
Гадаю, ця історія дуже типова для нашої аристократії, такої, якою вона є і буде до тих пір, поки Бог не пошле нам рішучих і хоробрих людей».
Містер Нат поклав рукопис на стіл і доволі різко звернувся до міс Барлоу:
— Міс Барлоу, надрукуйте, будь ласка, лист містерові Фіну.
«Дорогий Фіне, здається, ви збожеволіли, ми не можемо торкатися таких тем. Мені були потрібні вампіри, старі паскудні часи й аристократія, разом з її забобонами. Ось що подобається читачам. Ви повинні зрозуміти, що Ексмури вам цього ніколи не пробачать. І що подумають наші, скажіть, будьте такі ласкаві! Адже сер Саймон і Ексмур — давні приятелі. Окрім цього, така історія зашкодить родичеві Ексмурів, який підтримує нас в Бредворді. До того ж, містер Мильна Бульбашка дуже невдоволений тим, що минулого року не зміг отримати дворянський титул. Він звільнить мене, надіславши повідомлення телеграфом, якщо через наше безумство не отримає бажаного титулу цього року. А що буде з Даффі? Він пише для нас статті про сенсаційну „П’яту Нормана“. І як йому писати про норманів, якщо він — лише повірений? Будьте розважливим.
Ваш Е. Нат».
Поки міс Барлоу бадьоро відстукувала лист на друкарській машинці, редактор зім’яв рукопис і викинув його у смітник, та перш ніж це зробити, він встиг автоматично замінити слово «Бог» на «обставини».
Загибель Пендрагонів
Отець Бравн не відчував потягу до пригод. Останнім часом він багато працював, і це далося взнаки — він захворів. Щойно священик почав оклигувати, Фламбо запросив його в круїз на маленькій яхті. Разом з ними також мав подорожувати сер Сесіл Феншоу, молодий землевласник з Корнвола, закоханий у живописні краєвиди цього півострова. Та отець Бравн почувався доволі кволим, окрім цього, священик не дуже захоплювався морськими подорожами. Хоч він не належав до осіб, які полюбляють нарікати на долю та повсякчас висловлювати своє невдоволення, сьогодні він ледве спромігся на звичайнісіньку ввічливість стосовно своїх супутників. Коли вони захоплювалися бузковими хмарами, які пронизувало світло сонячних променів, або дивовижними формами скель, він лише мляво погоджувався з ними. Коли Фламбо звернув його увагу на скелю, що була подібна на дракона, отець Бравн лише кивнув головою. Коли Феншоу висловлював своє захоплення скелею, котра, як він стверджував, нагадує йому Мерліна, священик лиш байдуже поглянув у вказаний бік. А коли Фламбо запитав, чи ці скелі біля устя ріки не нагадують йому ворота у чарівну казку, отець Бравн тихо пробурмотів: «Так-так». Він однаково байдуже слухав і важливі повідомлення, і звичайні теревені своїх супутників. Священик чув, як його попутники казали, що це побережжя дуже небезпечне навіть для досвідчених моряків, і що кіт, якого взяли на яхту, заснув. Він чув, що Феншоу ніде не може знайти свій мундштук, а лоцман промовив щось на кшталт: «Очі горять — дорога пряма, одне око моргнуло — дорога до дна простягнулась». Він також чув, як Фламбо сказав Феншоу, що ця приповідка нагадує лоцманові про те, що він має бути дуже уважним. А Феншоу пояснював, що у приповідці йдеться про сигнальні вогні на березі. Якщо з судна видно обидва вогники, один ближче до берега, а инший — віддалений, то корабель рухається по фарватеру, а якщо вогні закривають один одного, то це означає, що корабель може винести на скелі. Священик також чув, як Феншоу додав, що в цих околицях побутує багато різноманітних приповідок, приказок і байок, тому що все тут дихає поезією. Молодий романтик ладен був навіть посперечатися на заклад, що Англія в часи королеви Єлизавети завдячує званням найбільшої мореплавної держави зовсім не Девонширу, а цим околицям Корнвола. На його думку, навіть Френсіс Дрейф був скромним дилетантом порівняно з капітанами, які досконало знають кожен острівець і кожну бухту на цьому побережжі. Фламбо засміявся і запитав, чи клич «Гей! На захід!» не означає, бува, бажання девонширців переселитися до Корнвола. Феншоу відповів, що не варто підсміюватися з відважних моряків Корнвола, дух яких досі витає над просторами південно-західної Англії, адже вони були справжніми героями. Ось, наприклад, старий адмірал, який живе неподалік. Цей моряк з покликання, який пережив безліч морських пригод, ще в юності відкрив групу з восьми островів у Тихому Океані, що потім були нанесені на карту світу. Сесіл Феншоу належав до того типу людей, які все сприймають з наївним захопленням. Цей юнак з русявим волоссям, аристократичним профілем, хлопчачою бравадою і майже дівочим рум’янцем на щоках був повною протилежністю до Фламбо, такого собі франта-мушкетера з широкими плечима і чорними бровами.
