Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

Отець Бравн чув і бачив усе це, хоча розмови своїх супутників він пропускав повз вуха, так само, як стомлений пасажир не вслухається у перестук залізничних коліс, як хворий не зупиняє свого погляду на шпалерах, які бачить день у день. Ніхто не може вгадати, як змінюватиметься настрій людини, що одужує. Та пригнічений стан отця Бравна лише посилювався, напевно, через те, що він не був призвичаєний до морських подорожей. Та мірою того, як яхта входила в устя річки, котре звужувалося, наче шийка пляшки, хвилі втихомирювалися, а з суші почав віяти теплий вітерець, отець Бравн жвавішав і почав вдивлятися в навколишній пейзаж з істинно дитячим зацікавленням. Це була та пора доби, коли небо і море світлішають завдяки останнім променям сонця, що от-от сховається за горизонтом, а берег, з усім, що на ньому росте, покриє тінь, аж до суцільної чорноти. Однак у цьому вечорі було щось виняткове. Погода видалася чудова, здавалося, що всі відтінки, які є в природі, набули особливої виразности та яскравости. У такі дні навіть темні кольори набувають глибших відтінків, аніж світлі кольори у звичайний день. Гай, що майже губився у суцільній імлі, нагадував поле яскраво-фіолетових квітів, які заколисує вітер. Ця чарівна інтенсивність кольорів і незбагненна таємничість природи чудодійно вплинули на отця Бравна: його сонливість та байдужість зникли безслідно.

Річка була доволі широка для такої невеличкої яхти, однак нерівні береги, здавалося, насувалися на неї, немовби погрожували проковтнути її. Дерева з обох боків річки, що росли біля самісінької води, ніби тягнулися одні до одних; часом їхні крони навіть сходилися, і тоді вони нагадували вигнуті мости, які височіють над цим загадковим тунелем. Однак, незважаючи на чарівність цього місця, споглядати краєвиди було замало, щоб наситити дослідницькі прагнення священика. Людей поблизу не було, окрім кількох циганів, які вийшли з лісу, несучи оберемки хмизу. В невеличкому човні неподалік сиділа темноволоса дівчина з непокритою головою. В тому, що дівчина правила човном, не було нічого надзвичайного, однак це заслуговувало на увагу. Рух на березі священика зацікавив, та ненадовго, тому що за наступним вигином річки на мандрівників чекало щось особливе.