Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— А в саду вона побачила б щось досить чудернацьке, — відізвався отець Бравн. — І навряд чи це втішило її око, призвичаєне до ренесансної архітектури. Ця будова аж ніяк не подібна на будівлю єлизаветинської епохи, а ще вона псує вигляд такого вишуканого будиночка.

— А от і ні! — заперечив Феншоу. — Це найромантичніша частина маєтку. Цю вежу Пендрагони побудували під час Іспанських воєн; потім її часто ремонтували і навіть перебудовували (на те була особлива причина), та завжди вежу відбудовували у її первісному вигляді. Подейкують, що на цьому місці її наказала звести дружина сера Пітера Пендрагона, і вона була такої ж висоти, як і оця. З верхівки вежі добре видно устя ріки, а леді Пендрагон хотіла першою бачити, як корабель її чоловіка повертається з Іспанського Майну.

— Ви сказали, що була якась особлива причина на те, щоб відбудувати вежу, — допитувався отець Бравн.

— О, стосовно цього побутує дуже цікава історія, — з задоволенням продовжував свою розповідь молодий чоловік. — Ми справді потрапили на батьківщину живих легенд. Тут був король Артур, тут з’являвся загадковий Мерлін, а колись тут жили навіть чарівні феї. Як розповідає легенда, сер Пітер Пендрагон був відважним моряком, та піратством теж не гидував. Якось він захопив у полон трьох іспанських дворян, яких мав намір конвоювати у розпорядження королеви Єлизавети. Однак сер Пітер був запальним та кровожерливим, наче тигр, і посперечався з одним із полонених. Під час сварки він схопив іспанця за горлянку і, випадково чи ні, викинув його за борт. Другий іспанець, брат загиблого, відразу ж вихопив свій меч і кинувся на сера Пітера. Оскаженілий поєдинок тривав лише кілька хвилин. Містер Пендрагон з люттю встромив свій клинок у тіло іспанця. Третій полонений вистрибнув за борт корабля, сподіваючись доплисти до берега. Він таки дістався мілководдя і, стоячи по пояс у воді й піднявши руки до небес, немов пророк, повернувся до англійців, які були на палубі. Вітер доносив його прокльони, звернені до Пендрагонів. Триклятому англійцеві не вдалося його вбити, він живий і житиме завжди, і від сьогодні його страшну помсту відчують покоління Пендрагонів. Ні, вони його більше ніколи не побачать, та щоразу, коли станеться якась біда, нехай знають: це невинно пролита кров волає про помсту до неба. Іспанець ще не договорив, як хвиля накрила його з головою. Він зник у воді, і невідомо, потонув він чи, може, врятувався, однак більше ніхто й ніколи його не бачив.