Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— І ваші батько й брат загинули у морі? — тихо запитав священик.

— Так, — важко промовив адмірал. — В обох випадках причиною трагедії був звичайний збіг обставин, а на цьому побудовані майже всі забобони, відомі людству. Корабель, на котрому плив мій батько, зазнав аварії біля корнвольських скель. Корабель, на якому був брат, потонув дорогою з Тасманії. Його тіла так і не знайшли. У морі такі трагедії — звичайна річ, на цих кораблях також загинуло багато людей, які не мають нічого спільного з родиною Пендрагонів. Поза тим, кожну з цих подій можна пояснити, так би мовити, природнім шляхом. Моряки знають багато подібних історій. Та після цих подій у нашій околиці ожили забобонні легенди, і тепер усі базікають про те, що вежі загрожує пожежа. Ось чому я так чекаю на благополучне повернення Волтера. Дівчина, з котрою він заручений, також хотіла прибути сьогодні, та я уявив собі, як бідолаха переживатиме, якщо він десь затримається, і тому попросив її зачекати з приїздом, аж поки я не повідомлю їй. Сьогодні ввечері, я впевнений, зможу повідомити їй, що Волтер повернувся. А якщо щось і димітиме, то хіба що наші сигари, ось така моя думка. І з пляшкою доброго вина ми відсвяткуємо перемогу над старою брехнею.

— У вас просто чудове вино, — промовив отець Бравн, зосереджено підіймаючи келих. — Хоча я не любитель вин.

Ой, пробачте, — додав він, бо ненавмисне розлив вино на скатертину.

Священик зробив ковток, а на його обличчі застигла урочиста маска. Та раптом його рука здригнулася — у вікні, за спиною Адмірала, з’явилося смагляве жіноче обличчя. Це було обличчя тієї самої дівчини, яку вони бачили у човні. Вона була стривожена.

Священик хвильку помовчав, а потім знову м’яко, як робив це завжди, звернувся до Пендрагона:

— Адмірале, зробіть мені послугу. Дозвольте мені й моїм приятелям провести сьогоднішню ніч у вашій вежі. Ви ж погодитеся, що вигнання всякої нечисті — мій безпосередній обов’язок.

Пендрагон зірвався на рівні ноги і почав походжати по кімнаті. У вікні знову на мить з’явилося обличчя таємничої незнайомки.

— Я вже казав вам, що ці старовинні легенди — звичайнісінька вигадка! — голосно вигукнув він. — Й у цьому я впевнений. Можете називати мене атеїстом. Так, я — атеїст.

Він різко повернувся і зосереджено подивився на отця Бравна.

— Та знайте, нічого надприродного тут немає. Так само, як немає жодного прокляття.

Отець Бравн посміхнувся.

— У такому разі, — промовив він, — у вас немає причин відмовити нам у ночівлі в цій чудовій будівлі.

— Ваша ідея просто сміховинна! — відповів Адмірал, постукуючи пальцями по спинці крісла.

— Пробачте мене за все, — невимушено продовжував священик. — І за те, що я розлив вино. Та мені видається, що легенда про пожежу турбує вас набагато сильніше, аніж ви це показуєте.

Адмірал Пендрагон сів так само несподівано, які підвівся. Та коли він заговорив, голос у нього був цілком спокійний: