Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
— Дивно, що зображення точно підтверджують стару легенду, — промовив Фламбо.
— Ах, — скептично відповів Пендрагон, — ніхто не знає, чи, бува, легенда не виникла під впливом цих зображень. Окрім цього, відомо кілька версій легенди. Феншоу знається на цьому, він підтвердить. Чого тільки люди не навигадують! В одній версії сказано, що мій нещасний предок розрубав іспанця навпіл. До речі, це зображення саме так можна пояснювати. Инша твердить, що в нашій вежі завелися якісь змії, ось звивисті лінії на зображенні, бачите? А ще хтось бачить блискавку в косій лінії, котра перерізає корабель. Людина, схильна до логічного мислення, зрозуміє, така подібність у зображенні може бути дуже оманлива.
— Як ви вважаєте, чому? — запитав Фламбо.
— Та хоча б тому, — прохолодно відповів господар, — що жодна корабельна аварія, яка приносила у нашу родину біду, не була пов’язана з блискавкою.
— О! — промовив отець Бравн і зістрибнув зі столика.
Усі присутні мовчали, лише чулося безперервне дзюрчання води. Потім дещо розчаровано відізвався Феншоу:
— Ви хочете сказати, що розповіді про пожежу у вежі — це лишень вигадка?
— Вигадки бувають різними, — знизуючи плечима, відповів Адмірал. — Деякі з них навіть базуються на свідченнях очевидців. Ось, наприклад, хтось повертався з лісу додому, і йому привиділося полум’я над вежею, або пастуху в горах здалося, що він бачить пожежу. І взагалі, подумайте самі, яка пожежа може бути у цьому клятому болоті?
— А що це горить он там? — спокійно запитав отець Бравн, вказуючи рукою на лівий бік ріки.
Усі неабияк здивувалися, коли побачили тонку цівку сизого диму, що поволі здіймався у вечірнє небо. Це справило неабияке враження на Феншоу, а Пендрагон лише зневажливо посміхнувся.
— Ет, цигани! — промовив він. — Вони отаборилися тут десь тиждень тому. Джентльмени, ходімо до столу!
І він повернувся до дверей, щоб провести гостей у будинок.
Однак Феншоу, який дещо засумнівався у старовинній легенді, все допитувався:
— Але, Адмірале, хіба ви не чуєте цих дивних звуків? Ніби потріскує вогнище…
— Та ні, це, напевно, десь човен неподалік пропливає, — з посмішкою відповів Пендрагон, заходячи до будинку. — А ми чуємо плюскіт води.
Поки Адмірал говорив, на порозі з’явився дворецький — худющий чоловік у чорному одязі, з дуже чорним волоссям і подовгастим жовтуватим обличчям. Він повідомив, що обід уже подано.
Вітальня в домі Адмірала також була схожа на каюту, але доволі сучасного корабля, а не вітрильника єлизаветинської епохи. Щоправда, над каміном висіли три старовинні шаблі, а на стіні — пожовкла карта XVI ст., на якій були зображені тритони, а маленькими крапками позначені кораблі на хвилястому морі. Однак це були дрібниці порівняно з майстерно виконаними опудалами яскравих південноамериканських птахів, фантастичними мушлями з Тихого океану і ще декількома дивними предметами, які цілком могли бути зброєю в руках дикунів, що слугувала для розправи з їхніми ворогами. Та особливо екзотично виглядали двоє слуг-негрів, одягнених у тісні жовті лівреї. Отець Бравн, який звик аналізувати все, що бачив, відразу подумав, що колір і форма одягу лакеїв асоціюється у нього з канарками, а канарки — з подорожжю на Канарські острови. Коли обід уже майже завершувався, темношкірі лакеї вийшли, натомість з’явився дворецький у чорному одязі.
— Ви надто легкодумно ставитеся до легенд, — звернувся Феншоу до господаря. — Бо я, знаєте, привіз сюди моїх приятелів, сподіваючись, що вони вам чимось допоможуть. Ви справді не вірите в цю родинну історію?
— Я взагалі ні в що не вірю, — відтяв Пендрагон, роздивляючись яскраво-червоне пір’я одного з опудал. — Я — людина науки.
Фламбо був дуже здивований, оскільки виявилося, що його приятель священик має неабиякі знання в галузі природознавства. Він виявив щире зацікавлення розмовою і завів довгу й невимушену бесіду з господарем. Вона продовжувалася до тих пір, поки слуги не подали десерт, а дворецький, виконавши всі обов’язки, врешті залишив їх. Не змінюючи тону голосу, отець Бравн промовив:
— Адмірале Пендрагон, не подумайте, що я — нахаба. У мене є одне запитання, і воно виникло не зі звичайної цікавості. Якщо я не отримаю відповіді, то ризикую спричинити вам деякі незручності. Чи це правда, що ви уникаєте розмов про сімейні справи у присутності вашого дворецького?