Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Осіп Сєнковський, сходознавець і впливовий публіцист польського походження, що його журнал Библиотека для чтения мав величезну кількість прихильників, написав схвальну, але водночас поблажливу рецензію на друге видання «Вечорів». Він наполягав на тому, щоб віднести Гоголя до категорії низької й української літератури, у сенсі аномального та химерного провінціалізму. Така наполеглива двозначність створює дивну динаміку в його відгуку. Сєнковський визнає, що читається книга «з великою приємністю», водночас насміхаючись із низького рівня персонажів, які включають переважно малоросійських селян, козаків, священиків і ремісників. «Іван Федорович Шпонька» приносить полегшення гордовитому критикові, якому, вочевидь, миліший жалюгідний русифікований дворянин, ніж такий благородний герой, як Данило, що мав нещастя бути українським козаком. Хоча Сєнковський вважає гумор Гоголя найбільшим здобутком, його похвала, як і похвала Полєвого, двозначна. Типологічно відмінний від французького гумору Стерна та Дюма, гоголівський гумор правильніше розглядати як «українську насмішку». Сєнковський поблажливо радить Гоголеві не відмовлятися від цієї манери, яка так вдало відтворює «неповторний відбиток національної якості розуму». Так само, як і в рецензії Полєвого, похвальба гоголівського гумору обертається палицею для биття самого автора та українців загалом[118].

Іншою була реакція критика-слов’янофіла та літературознавця Степана Шевирєва, який згодом став другом Гоголя. Захоплена рецензія Шевирєва на «Миргород» від 1835 року, про яку просив сам Гоголь (ПСС 10, 354), торкається також «Вечорів» і хвалить гоголівський гумор без жодних болісних двозначностей. На відміну від Сєнковського та Полєвого, він оцінює гоголівський твір у термінах високої літератури і заходить настільки далеко, що називає його гумор «поезією сміху». Шевирєв вважає термін «карикатура», що часто застосовувався до гоголівської прози, невідповідним, оскільки гумор Гоголя пройнятий емпатією. На відміну від інших критиків, Шевирєв не обмежує цей гумор до українського життя, а вбачає в ньому універсальне значення. Відмінність гоголівського гумору від західноєвропейських зразків понижує його статус в очах Сєнковського, тоді як слов’янофіл Шевирєв вбачає в ньому доказ гоголівської відсвіжливої оригінальності.