Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Упродовж років урядування Квірінга українізація була найвідчутнішою у сфері культури, у якій особливу активність проявляли боротьбисти. Василь Еллан-Блакитний став головним редактором офіційного щоденного урядового видання «Вісті ВУЦВК» та заснував «Гарт» — організацію, що сприяла розвитку українських письменників пролетарського походження. Інший боротьбист, Сергій Пилипенко, був основним помічником Блакитного у «Вістях» та очолював «Плуг» — найактивнішу організацію, яка була партнером «Гарту». Пилипенко спрямував свою діяльність на підтримку майстрів слова із селян у розвитку їхніх письменницьких навичок. У 1925-му Шумський став наркомом освіти[341], тобто обійняв ту посаду, яка зробила його керівником галузей освіти та культури взагалі[342].
У квітні 1923 року вийшов новий журнал, який був очевидним свідченням тих можливостей, що їх радянський уряд готовий був надати українській культурі. «Червоний Шлях», редактором якого став Шумський[343], був українським аналогом російських «толстых журналов», довкола яких уже тривалий час оберталося інтелектуальне життя в Петрограді й Москві. Це видання було представлено публіці як журнал-платформу для культурної, соціальної та політичної дискусій. У «Червоному шляху» публікувалися нові українські письменники, що були віддані революції як єдиній надії на національне та культурне визволення українських народних мас. Зазвичай ці нові письменники були пролетаріями або селянами. А оскільки про безпросвітний і суворий канон соціалістичного реалізму тоді ще навіть не думали, ці люди мали широкі можливості для реалізації своїх талантів. Новий журнал став видимим доказом того, що співпраця з радянським режимом давала чималі шанси для розвитку української культури.
Передмова редакції до «Червоного шляху» означила спрямованість видання, визнаючи, що українська революція була й національним, і соціальним феноменом, та заявляючи, що журнал дотримуватиметься засад надання «відповідної орієнтовки» читачам в Україні, які після звільнення від колоніального статусу[344] долучилися до процесу розбудови власної національної культури[345]. Однією з основних тем, на якій акцентували та яку просували в цьому виданні, було те, що радянська Україна була більше віддана духу української революції та її традиціям, ніж націоналісти-емігранти, що «запродалися» чужому імперіалізму. Цей аргумент найрішучіше було висловлено в статті самого Шумського, у якій він нападався на «нове козацтво» націоналістів-емігрантів, звинувачуючи їх у зраді шевченківської традиції боротися водночас і з національним, і з соціальним гнобленням. Він стверджував, що українські соціалісти показали свою неспроможність у боротьбі з класовим гнобленням, усунення якого було так само життєво важливим для українських народних мас, як і національне звільнення. За словами Шумського, тільки радянська влада могла домогтися й національного, і соціального визволення мас[346]. Ця лінія аргументації була красномовним свідченням того, наскільки радикально змінився стан речей протягом п’яти років після режиму П’ятакова, коли більшовики прирівнювали українськість до контрреволюційності.
Домінування боротьбистів у справах культури, зокрема офіційна широка підтримка перспектив для культури української, змусили багатьох українських емігрантів переглянути правильність свого попереднього несприйняття радянського уряду в Україні. Попри те що реальна влада залишалася в руках росіян, нова прихильність до української справи виразно контрастувала з антиукраїнськими настроями нових національних держав — Польщі та Румунії. Поки маленьке Закарпаття жило за порівняно сприятливими законами Чехословаччини, українські школи та культурні інституції зіткнулися з великими труднощами у своїй діяльності в Польщі та Румунії. І загалом політика в державах Східно-Центральної Європи була радше спрямована на асиміляцію національних меншин, ніж на задобрювання їх[347]. Тоді як у Західній Україні конструктивна діяльність у інтересах національної справи ставала дедалі менш можливою, радянська Україна, здавалося, виявляла ознаки поступового розвитку в напрямі національної держави. Український націоналізм, який сформувався в Східній Україні, був також соціалістичним за своїм спрямуванням, і багато емігрантів бачили війну та революцію як початок кінця світового капіталізму. Чи очевидні недоліки радянської України не можна було з часом поступово подолати? Чи не були українці за умов відсутності в них будь-яких власних панівних класів соціалістичними за своєю природою, і чи не був пролетаріат їхнім єдиним природним союзником? Чи не радянська влада забезпечувала рамкові умови для створення уряду із селян та робітників? Урешті-решт, навіть провідники комуністичного режиму пророкували, що українці домінуватимуть і в українських містах[348]. З огляду на це — хіба не ставатиме радянська Україна з плином часу дедалі більше українською? Коли вимер сільський «бандитизм», стало очевидно, що збройне протистояння радянській Україні було безнадійним. Українізація допомагала переконати багатьох відомих українців у тому, що радянська Україна є останньою надією для цього народу.
341
Президія ВУЦВК затвердила Шумського на посаді наркома освіти 1 жовтня 1924 року, тобто приблизно за півроку до зняття з посади Квірінга. — Прим. наук. ред.
342
Щодо привілейованого стану колишніх боротьбистів у культурному житті радянської України див. у: Luckyj, George S. N. Literary Politics in the Soviet Ukraine, 1917–1934. PP. 43–44.
343
Шумський став головним редактором «Червоного шляху» з № 6–7 за 1923 р. (журнал за вересень-жовтень). У 1, 2, 3, та 4–5 номерах журналу редактором зазначено Григорія Гринька. — Прим. наук. ред.
344
У тексті передмови про колоніальний статус не йдеться, там є лише про «ярмо європейського капіталу». — Прим. наук. ред.
345
Від редакції. Червоний шлях : громадсько-політичний і літературно-науковий місячник. Харків: В-во «Червоний Шлях», 1923. № 1. С. 3–6.
346
Шумський, О. Стара і нова Україна. Червоний шлях. 1923. № 2. С. 91–100.
347
Щодо національної політики міжвоєнної Польщі див., наприклад: Horak, Stephan. Poland and Her Minorities, 1919–1939. New York, Washington, Hollywood, 1961.
348
Сталін висловив таке передбачення на X з'їзді РКП: Сталин, И. В. Сочинения. М. : ОГИЗ, 1947. Т. 5. С. 49; Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. Харьков : Государственное издательство Украины, 1923. С. 181.