Українське письменство

коротко сказати, намічає програм римського католицтва в його середньовічних прагненнях, римського всесвітянства у духовому керівництві світом, — Руфін подається, вражений широтою концепції.

Проте — на якийсь час. Перебування в тюрмі серед підозрінь громади, що то уважає його своїм, то зрадником, в атмосфері неясного інтуїтивного відчуття Прісцілли, що він, душею християнин, не до краю поєднався з громадою, — примушує його показати всі свої карти. Як у II акті для характеристики Руфіна найбільше дає його розмова з Люцієм, так у IV акті найбільше важить його розмова з Прісціллою. Руфін приєднався до християнства розумом; йому здалося, що нова віра є початок римського відродження. У в’язниці він хтів нахилити голову в ярмо нової віри і не зміг переламати себе, — але той великий досвід не пройшов йому марно. В імператорському Римі йому нема чого робити, і він спокійно віддає свій перстень, що може визволити його з тюрми, єпископові: є люди, потрібніші там, де він, Руфін, нічого не зробить. Він, для якого живий ще ідеал Римської республіки, і християни, що мріють про гармонію царства Божого, перед лицем сучасного занепаду — союзники, попутники. Стежки Руфіна і Прісцілли виходять на один шлях. В цьому розумінні ми приєднались би до цитованої вище думки, що в Лесиній драмі відбивається не одна риса реакційної доби, в яку писалася п’єса. Перед нами і характерна розбіжність ідейних устремлінь (її нотує В. Василенко) і деяка солідарність перед лицем дійсності принципово далеких течій. Так, у протесті проти реакційних заходів 1906-го і пізніших років зливалися і мораліст Толстой, і носителі соціалістичної думки, люди традиційного мислення і люди, причетні до нових доктрин, як сама Леся Українка.