Українське письменство

До цього ж тлумачення повертається А. Ніковський і в статті про «Екзотичність сюжету та драматизм Л. У.», добачаючи вісь драми в конфлікті «між соціальними домаганнями та чисто релігійним захопленням і забуттям життя земного».

Без порівняння менш цікавий погляд Ів. Стешенка, що зіставляв «Руфіна і Прісціллу» з «Йоганною, жінкою Хусовою» («де жінка, з почуттям глибокого трагізму, через християнську повинність до чоловіка, мусить коритись» його поганським звичаям та поводженням, що обурює всю її душу). «Руфін і Прісцілла» є переважно така ж родинна драма.

«Трохи схоже (до «Йоганни, жінки Хусової») становище, — пише І. Стешенко, — і в драмі «Руфін і Прісцілла», де вплив на чоловіка має християнська жінка; де він все робить для неї, на користь її віри, але без усякої з боку жінки насили. Драма є ілюстрація сили благородного кохання і поводження через неї супроти своїм громадським переконанням»[426].

Критичні характеристики «Руфіна і Прісцілли» в книжках А. Музички, М. Драй-Хмари не докладніші від цих перших оцінок.

А. В. Музичка, повторивши свою думку про біографічну основу драми, пише: «В п’єсі поставлене питання про любов і волю в таких обставинах, коли чоловік не вірить в ідеали жінки, але з любові до неї приймає всі муки і віддає себе на жертву». Знаходить А. Музичка в п’єсі і наслідки нещасливої революції — образи деморалізації, недовір’я до керівників, взагалі підупадні настрої реакції по 1905 році.

В цілому пристає до цього погляду і М. Драй-Хмара. На його думку, в драмі «Руфін і Прісцілла» Леся Українка «намагається злити віру й розум, створивши з них одну гармонійну цілість»: Руфінові незрозумілі християнські сподівання та містичне піднесення Прісцілли, християнська чужість справам цього світу та невисокий культурний коефіцієнт християнської літератури. «У мене в серці віри не було», — говорить він дружині: