Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Вияснення цих бічних конфліктів (Люцій — Нартал, Аецій Панса — Прісцілла) — справа дуже цікава (варт розробити аналогію межи рабом-неофітом і Нарталом[430]; ми скажемо тут тільки, що ці бокові ходи затемнюють основну течію драми. Надто в III і IV актах читач не зразу орієнтується в складних відношеннях дійових осіб між собою. Течія річки немов розходиться багатьма потоками, і тільки в кінці IV акту потоки збираються в одно ложище. Можна думати, що це планування драми Руфіна і Прісцілли на тлі численних персонажів, з яких кожен має свою позицію, призвело і до того перенавантаження п’єси ідеологічними деталями, що на другий план відводять часом її психологічний рисунок. Звідси і цитоване зауваження М. Євшана, що ідейний інтерес у п’єсі побиває артистичні її елементи. Начитаність Лесі Українки підказує їй усе ширшу диференціацію християнської громади, і деталізація картини починає утомляти читача.
Разом з тим перевага ідейного інтересу провадить до деякої психологічної неправдоподібності у п’єсі. Так, напр., підозріння християн проти Руфіна повстають не зразу, коли з’являється центуріон із сторожею, а пізніше, у в’язниці, коли самим фактом свого перебування з заарештованими Руфін дає докази, що в свій час хотів укрити християнську громаду перед владою.
П’ятий акт драми має характер, одмінний від чотирьох перших. Драматична боротьба ідейного гурту закінчилася; драмі кінець. Перед нами в широкій, спокійно змальованій картині з’являється цирковий амфітеатр. На лавах сидить гомінкий, розгаласований люд. Продаються напої; перехрещуються репліки, то вдоволені, то занепокоєні, то обурені. За сценою відбувається суд, — але тільки з оповіщень покликача та з хвилевих реакцій натовпу відомо, що робить і як тримається той або інший член християнської громади. Тільки на самім кінці дії, на видному краєчку сцени, з’являються, взявшись за руки, Руфін і Прісцілла. З’являються на коротку хвильку, і потім глухий стукіт двох мечів та коротке зітхання натовпу звістують про їх смерть.
Цей акт, з його контрастом до чотирьох перших, а може, саме завдяки цьому контрастові та зоровій розмаїтості, був потрібний авторці, — але з боку редакції «Літературно-наукового вісника» він викликав заперечення. Опрацювавши драму р. 1909-го, Леся Українка послала її до журналу і незабаром дістала повідомлення, де «висловлювалася» — поруч з високою оцінкою — думка, що V акт «Руфіна і Прісцілли» не степенує, а ослабляє враження. Леся написала до редакції «Літ.-наук. вісника», щоб акту не друкувати, і так було вчинено. Так розповідає Кл. В. Квітка, але єсть підстави думати, що справа стояла різкіше. Леся Українка, здається, не зразу пристала на друкування п’єси в складі 4 актів і взяла була рукопис із редакції. Принаймні, в листі до матері з 7.VI.1911 р. (з Кутаїсу) читаємо:
«Перекажи мою подяку NN за прислану статтю Ернста в «Ділі» і попроси його при нагоді переказати Сірому, що я таки постараюсь прислати знов «Руфіна і Прісціллу», з огляду на просьбу Мих. Серг. (Грушевського). Коли пришлю, то не пізніше іюля, а як до того часу не пришлю, то значить, не маю змоги нічого вдіяти».
Вперше V акт видрукувано у книгоспілчанському виданні 1923 року. Люди, що зберегли літературну спадщину Лесі Українки, зробили це з тих міркувань, що сама авторка «не висловлювала волі, щоб цей акт не друкувався ніде», і видимо не погоджувалася з редакційною оцінкою ЛНВ.
Для нинішнього коментатора це питання не має колишньої гостроти. Для нього ясно, що основний конфлікт межи Руфіном і Прісціллою розв’язується уже в четвертому акті. Чоловік і жінка подають руки одно одному — назавжди. Весь п’ятий акт є тільки ілюстративне покріплення цього завершення, тільки колоритна своїми деталями мальовнича кінцівка. А проте ефективний контраст п’ятої дії з III та IV, що відбуваються в тюрмі, і навіть більше: в якійсь тісноті ідейній, — приводить до висновку, що це виведення дії знову на простір, із задухи на вільне повітря, якось символізує те душевне прояснення героїв, що наступає наприкінці IV акту. І навіть приставши на думку, що вся п’ята дія стоїть уже поза драматичною боротьбою п’єси, ми ладні одночасно визнати за її авторкою право на таке фабульно-зорове завершення історії трагічного подружжя.
430
Твори IV, вид. 1923. — С. 106—113.