Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Совєцький Союз був єдиною в своєму роді країною, що півстоліття жила на західні подачки, вкладаючи величезні накопичені капіталістами гроші в політичну деструкцію світу, а з ним — і всього капіталістичного суспільства. Та відповідно себе поводив. На це свого часу звернув увагу автора його колега, проф. Ілля Резнік. Він помітив, зокрема, що всі “зміни курсу” в СССР суто пропаґандові, ясна річ, курс був один — на світове панування — співпадали з періодами, коли виникала чергова потреба у фінансових вливаннях (а старих було — по саму зав’язку).
До всього цього додавався й чинник унутрішній — підйом національно–визвольних рухів, що привернув до себе увагу виступом казахських студентів в Алма–Аті восени 1986, підтриманий згодом в Прибалтиці та інших республіках. Він був як же слабкий, але…
В покійному СССР — так — існував дисидентський рух, доволі різноманітний за складом та цілями. Але то був здебільшу правозахисний рух, який ніколи не вимагав від антилюдської влади особливих реформ соціа льного устрою, а вимагав тільки–єдино — дотримування своїх же власних совєцьких законів. В Росії таких помірковано переслідувано (“Я т–тєбє покажу Констітуцію!”), але в колоніальних “рєспубліках” таким страху заради ліпили за старою пам’яттю ще й тавро “націоналіста”: найбільш тяжкий політичний злочин в ґеноцидній країні “дружби народов”. Бо, коли вони насправді ставили на перший план долю свого народу, — їх просто безжально нищили, убивали. Як Марченка або Стуса.
Як перед ними — мільйони інших.
В перебільшенні небезпеки національно визвольних рухів в країні московського ґеноциду було безпосередньо зацікавлене КҐБ, це піднімало його престиж та значення в очах антинародної влади.
Так він і стався – «распад СССР на отдєльниє рєспублікі»; можливо — й заздалегідь запланований. Чи існує план зібрати їх знову докупи? — так, безумовно, але… План є план, і не більше. Можна думати, що в СССР існували деталічні плани військової окупації кожноі з країн світу; як і списки тих, кого в цій країні належить розстріляти, а кого відправити до Колими, і — що ж? Бо таке щось, як “р–раз–два — разбєжалісь!”, а потім “р–раз–два — сбєжалісь!” — може існувати лише в хворому московському розумі. Є й плани, а як же…
Чи так воно все було насправді? Це питання полишимо відкритим, бо ми не мали і не маємо жодного реального доказу, що підтверджувало би ці міркування. Отже, — самі гіпотези. Хоч і доволі правдоподібні, хоч і підкріплені логічним аналізом.
Сьогодні всі 15 “республік СССР” розпалися на шість принципово різних груп, частин, які матимуть — відповідно, й різне майбутнє.
Це одинока Молдова, що має під боком потужного родича — Румунію.
Це так само одинокий Таджикістан, що має однак і потужну діаспору в сусідньому Афганістані.
Дві кавказькі країни — Грузія та Вірменія, одинокі у світі, без родичів як і без доброзичливих сусідів.
Тюркський масив: Азербайджан, Казахстан, Киргизія, Туркменія, Узбекістан. Про них не можна сказати, що там кипить політичне життя, або продумуються моделі майбутнього, але є й незаперечні успіхи. Казахи, що були у власній країні національною меншиною — тепер становлять більшість. Як вони цього домоглися без галасу та скандалів — то їх секрет. Ці — схоже, не пропадуть.
Три країни Прибалтики: Естонія, Латвія і Литва, — завжди були шматочком чужої Європи в тілі СССР, та туди благополучно й повернулися. З ними — жодних проблем.
Останніми є три уламки колишнього СССР, де практично нічого (за цілих десять років, не забудемо!) не змінилося в кращий бік, у бік відходу від антинародної совєцької влади: Росія, Україна та Білорусь. Де совєцька влада прибарахлилася усіма зовнішніми ознаками демократії, та готова до будь–яких іспитів майбутнього.
Але, дозволимо собі ще одне не зовсім невірогідне припущення. Всі пам’ятають післявоєнні роки, коли й у світі пройшов “парад сувєрєнітєтов”, коли ООН почала поповнюватися новими незалежними країнами, колишніми колоніями окремих імперіалізмів минулого. Що й зуміли звільнитися, хоч і внаслідок національно–визвольної боротьби. Сьогодні в ООН налічується вже дві сотні держав.
Так, колоніальні потуги були послаблені імперіалістичною Другою світовою, але не лише цим можна пояснити феномен, як такий. Бо протягом ХХ ст. докорінно змінився сам хід історії, та причини цього були науково–технічні, а власне — економічні. Розвинулися економіки країн з колоніями, а це змінило й підхід. Загарбницький військовий імперіалізм замінився імперіалізмом економічним, більш досконалим та більш ефективним. А головне — не обмеженим жодними кордонами взагалі: вкладай гроші де хочеш та за це й грабуй кого хочеш.