Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Втім, нещодавно хтось зі спостережливих соціологів зауважив, що в структурі та традиціях сьогоднішніх японських промислових об’єднань — дзайбацу — можна ясно помітити орґанізаційні принципи та традиції середньовічних самурайських кланів.
Але, повернемося до нашої безпосередньої теми.
Динаміка розвитку послідовних російських імперій — містила в собі оптимістичний елемент. Якщо відлічувати державність Московії від остаточного припинення ординських данин 1480, то вона проіснувала до 1721, перетворена Петром І на Російську імперію (першу). Отже, всього 241 рік. Першу імперію по Кримській війні замінює Друга 1861–1917, отже — ще 140 років. Друга проіснує, як бачимо, тільки 56 років. Згідно з такою динамікою Третя Російська імперія — СССР — не мала би пережити Другої світової, але — ви ж бачили — врятували. А потім підгодовували колективно ще мало не півстоліття, витративши на це ще нові 100 млрд. доларів США. Так людство навчилося в ХХ ст. не лише псувати середовище, але й історію.
Але, й це все пішло на марне. Чергова зміна імперій все одно сталася 1991.
Коли десь за менше ніж двадцять років перед кінцем століття Совєцький Союз безнадійно відстав у гонитві озброєнь із США (яку сам і нав’язав), — всі зрозуміли: без наслідків це пройти не може. Поготів, до цього додалися п’ять років поразок у нескінченній Афганській війні з отим її дурацьким “огранічєнним контінгінтом”. Наче у розпорядженні недолугих кремлівських старців могло бути й щось там «нєограніченноє»! — сміх один…
Відповіддю на ці зовнішні поразки наче мала стати “пєрєстройка і гласность”, але… “Пєрєстройка” нічогісінько не перебудувала, а “гласность” 17 днів промовчувала катастрофу на Чорнобилі; хоч остаточно замовчати так і не спромоглася: Європа не дала.
А тут наспів ще новий виклик у вигляді американської проґрами “зоряних воєн”, яка мала раз та назавжди покінчити із багаторічним совєцьким ракетно–ядерним шантажем.
Потрібно було щось робити, якось та відповідати.
А ситуація додатково ускладнювалася звичною для них гризнею за владу. М. С.Ґорбачов, що надумав утвердити реформований та більш здатний відповідати на виклики США Совєцький Союз, провівши на цю тему березневий референдум 1991, — зустрів гідного конкурента в особі ним же висунутого з моря “пєрвих” прудкого Б.Єльціна. Вони хутко почали розпльовуватися, та схоже що боротьба між ними й мала наслідком отой формальний “распад СССР”. Сучасники й прийняли його за саме такий, німало не задумуючись над подіями: от був і розпався; на превеликий жаль для всіх.
Однак, простежимо за ланцюжком подій.
В березні 1991 М. С.Ґорбачов проводить свій всенародний референдум, де більшість (хоч і не така вже переважаюча) висловлюється за оновлений Союз. Пригадаємо, як ще Сталін мудро зауважив, що на совєцьких таємних виборах перемагає не той, хто голосує, а той, хто підраховує голоси. А тому й прийматимемо надалі всі дані їх виборів на схід від Перемишлю, не сушачи собі голови, яким шляхом вони отримані — голосуванням чи підрахунком; оскільки до правди — все одно не докопатися.
На відповідь установлюється “парад сувєрєнітєтов”. Заявляє 12.06 про свою незалежність (а, це від кого ж, власне?) Росія, а відповіддю на це було, схоже, оте серпневе ҐКЧП. Ініціював його на відповідь Б.Єльціну, правдоподібно, М. С.Ґорбачов, але сам залишився ніби на узбіччі. Доручив він цю справу купі нікчем, які діяли мляво та все й провалили.
У відповідь на ҐКЧП українська комуністична Верховна Рада 24 серпня приймає Декларацію незалежності, де Україна об’являється нейтральною та позаблоковою державою. А така передбачливість може свідчити й про чужу московську підказку. Бо оте єдине, що могло би забезпечити справжню незалежність України — було би її евентуальне приєднання до НАТО, а воно виключалося позаблоковим статусом, отже… Ніхто більше, не виключаючи Росії, про позаблоковий статус і не подумав, а тут — ба, яка передбачливість…
А до того цей же позаблоковий статус не заважив подарувати Росії Сєвастополь під військову базу. А значить — перетворити його на звалище смертельно небезпечного сміття, як отой їх Мурманск.
Та й той, хто знає українських комуністів хоч трохи, повинен розуміти, що без московської санкції — вони і рота розкрити не насмілилися би: кого вже кого, а націонал–комуністів серед них не було і навіть бути не могло.
“Распад” був довершений офіційно і формально з’їздом трьох голів новоутворених підчас “парада сувєрєнітєтов” держав у Білій Вежі, що від імені Росії, України та Білорусі підписали відповідні угоди про ліквідацію СССР та установлення натомість якогось СНҐ (Союза Нєзавісімих Государств), — очевидного всім містка до чергової російської імперії.