Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 509 510 511 512 513 514 515 516 517 ... 548
Перейти на страницу:

Але закони світу прості. Все, що робиться за допомогою війькової сили, за допомогою аґресії є війна.

Сили в цій війні були насправді неспіврозмірними. Бо Росія, хоч уже й напіврозкрадена «пєрєдєламі собствєнності», але була в 2500 разів більше від малої Ічкерії, та в 150 разів більше за населенням. Мала всі види зброї, мислимі і немислимі, — крейсери, атомові субмарини, ракети, танки, літаки. Ічкерія не мала майже нічого. Проти неї до війни з легко озброєними бійцями було задіяно все: важкі танки та артилерія всіх калібрів, установки масового знищення «Град», найсучасніші надзвукові бомбардувальники – останнє слово російського воєно–промислового комплексу (ВПК). Не вживано ще, хіба, атомових бомб або отруйних ґазів. Але, все це ще буде далі, у Третій чеченській війні імперії: будуть навіть заклики скинути на Ічкерію атомову бомбу, як з боку офіційних осіб Росії, так і з боку (яка ганьба) простого народу.

Чи не найбільш безглуздим вчинком отієї безглуздої аґресії проти власного народу (адже більшість населення Ґрозного складали саме росіяни) став новорічний штурм Джохаргала. Його ідея належала черговому «міністру оборони» Павлу Грачєву: у просторіччі «Паша — мерседес». На військових справах він, як звичайно, не надто знався, у них це знання падає з набуттям наступної чергової зірки. А тому й те, що мало бути за задумом тріумфальним завершенням війни — обернулося найбільшим військовим погромом за всю Другу чеченську війну. Вони відкотилися назад, полишивши тисячі трупів, та ще десятки ж танків, спалених разом із танкістами. Наведемо дещо зі слів очевидця – уривки з репортажів Алли Дудаєвої:

Ніякі «ланцюги миру» з дітей, жінок і старих по всіх кордонах Чечні та Інгушетії не могли зупинити колони танків. Їх зупинили тільки гранатомети й тисячі трупів. Жахливою була ніч 31 грудня, але ще жахливішим було те, що полишилося по ній. Обгорілі солдати, що звішувалися з люків російських танків, або викинуті вибухом на сніг.

(журн. Свобода народів, Львів, 1995, №2, с.30)

Радив би звернути увагу на оті марні «ланцюги миру» з дітей, жінок та старих, що намагалися зупинити російські танки. Таке щось може свідчити лише про невиправно європейський триб мислення чеченського народу, але, самі подумайте, чим це мало бути для совєцьких танкістів, які перед тим з холодною кров’ю чавили на вулицях Баку машини швидкої допомоги (оті з червоним хрестом)? Разом із усім, що в них було… Вони цими ланцюгами не лише нічого не досягли, а ще надали добрячу поживу московським журналістам, які мерщій написали, що “бандформірованія гонят впєрєді сєбя мірноє насєлєніє”. Пам’ятаєте, оте їх улюблене: “дєтєй, старіков і бєрємєнних жєнщін”.

Але й це ще не все. Війна була настільки брудною, наскільки буває з боку Росії, де “славниє традіціі” ЧОН ведуться з Петровських часів (вперше забезпечили перемогу над шведами під Лєсним 1708). Бо в Ічкерії вони воювали не лише з “боєвіками”, але ще охочіше з мирним населенням, бо, не забудемо, головною метою війни був саме ґеноцид. Однак, де потрібно там воювали й зі своїми. Продовжимо цитування, воно того варте:

Кілька разів ми бачили, як вертольоти, що супроводжували танкові колони, розтрілювали ракетами танки, що поверталися назад. Їм ніде не було спасіння. Одного разу танк розвернувся та збив вертольот, що його переслідував. І це не єдиний випадок, в місті Ґрозному на початку січня танк, що йшов першим, попавши під обстріл на площі, розвернувся та відкрив огонь по своїх. В Наурському районі вночі повели когось розтрілювати на берег ріки, селяни подумали – полонених; коли солдати пішли, вони розкопали могилу, повідомити рідних – хто загинув. Виявилося, що там лежали двадцять російських солдатів, що відмовились воювати, їх посвідчення мають бути у місцевих жителів. Робилося все, аби правда не потрапила до Росії. Перед приїздом комісії трупи солдат розкидувалися в мішках з вертольотів по лісах Чечні, щоб дикі звіри понищили свідоцтва злочинів російської армії.

(теж там, с. 31)

Отже бачимо й певні позитивні ознаки часу. Якщо підчас “Вєлікой отєчєствєнной” ще зберігався респект (якщо можна так сказати) до ЧОН, то тепер і в цьому є зміни. Все не так як колись. Солдат вже розуміє, що його батьківщина справедливих воєн не веде, та що часом воно не гріх покласти трупом і власного надзирателя – чонівця. А, як іще точніше сказати, то він уже в такому стані, що йому байдуже, кого саме вбивати свого чи чужого. Будуть, неодмінно, й подальші зміни. Поготів, вони збираються міняти свою призивну потолоч – випускників “дєдовщіни” на “контрактніков”, убивць – рецидивістів. А такому, самі розумієте, море по коліна, та він охоче покладе трупом контрактника, поставленого за ним наглядати. Стануть вони великою проблемою й для своєї Росії, коли повернуться додому. Бо їм байдуже кого різати, тортурувати, грабувати або ґвалтувати. А в Чечні вони цим усім головним чином і займалися, бо воювати? Це ще потрібно уміти, а до того надто високо цінують вони свої шкури. Як один із таких заявив журналістові в Чечні: “Торговать, пахать і сєять нє умєю. Воєвать в Чечнє, ето єдінствєнний способ чєстно заработать дєньгі”. Цікава то штука, як бачите, ота їх російська чесність; чим гроші заробляють…

1 ... 509 510 511 512 513 514 515 516 517 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)