Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Володіння колоніями стало не вигідне, взагалі.
Бо, й дійсно, держава, яка володіє певною колонією — несе й пряму відповідальність за все, що там діється, але – навіщо? — чи бува не краще пустити її самопас (на оброк): ті ж вигоди, але вже без жодної відповідальності. Так, хіба це не набагато краще?
Отже, чи не був отой “распад СССР” — отаким запізненим приходом до тями й на схід від Перемишлю? — раптовим порозумнішанням і останньої імперії світу? На жаль, подібну думку приходиться повністю відкинути. Не лише тому, що де ж там пошукувати розуму на схід від Перемишлю, але головне тому, що імперський синдром з переходом від імперії до імперії — досі тільки підсилювався.
9. Перша війна “нової Росії”
Внаслідок «распада СССР» утворилась, поруч із іншими й «новая Россія», то, як же вона? Що з нею? Вона народилася, не забудемо цього на щиті “пєрєстройкі і гласності”, так би мовити, на вершині демократії. Бо ж не забудемо, й перший президент “новой Росії” Б. Єльцін – колишній “пєрвий Свєрдловского обкома” зумів прийти до влади умілим використанням демократичних настроїв – пригадайте уславлену “защіту Бєлого дома”. Коли він два роки потім його ж обстрілював, — то вже за кордоном і не лічилося: демократичний камуфляж уже був натягнений на “новую Росію” в очах одвічно недоумкуватого Заходу.
Росія, що очолила була «парад сувєрєнітєтов» 12.06.1991, зовсім не потурала чомусь такому у себе вдома. Хоч і позаключала для проформи (але ж офіційно федерація, хоч насправді «єдіная і нєдєлімая») якісь там договори зі своїми «суб’єктами фєдєраціі». Рештками народів, що жили колись на її теренах ще задовго перед нею. Все було би добре, та от не підписала жодного такого “договору” маленька Чечня (або Ічкерія); щось там її не влаштовувало, а Москва чужим іще ніколи й нікому не поступалася. Так виник політичний конфлікт, а політичні конфлікти повсюдно ліквідуються політичними ж засобами; так уже ведеться у світі, але не тут.
Російські порахунки з Чечнею сягають іще часів кінця Першої імперії, початку ХІХ ст., коли Чечня стіною стала на шляху російського імперіалізму на південь, де царська вояччина й промордувалась півстоліття, поки нарешті щось там вшкурала. Поки не було взято аул Гуніб, резиденцію імама Шаміля – натхненника й провідника національного опору загарбникам. Іще підчас отих перших “кавазскіх воєн” було широко практиковано тактику випаленої землі, захоплення й утримування закладників, втім як і прямий ґеноцид. Хто цим цікавиться, може ознайомитися з враженнями російського очевидця подій («Кавказские рассказы», «Хаджи Мурат») письменника і офіцера в минулому — Лева Толстого (1828–1910). Жахливі були часи…
Іще тоді, після отієї Першої чеченської війни, були проведені й перші депортації, переселення. Які, нагадуємо це, за міжнародним правом вважаються ґеноцидом.
Потім, вже після 1917 був складений і оприлюднений найбільш брехливий в історії людства документ, відомий під назвою «Дєкларація прав народов Россіі». Там під’яремним народам імперії обіцялося дослівно все, й усім: свобода, незалежність, відокремлення від імперії. Але, з усього цього “всього” народи не отримали рівно нічого.
Замість обіцяних “Дєкларацією” свободи і незалежності, колишні «народи Россіі» отримали звичне – ґеноцид та русіфікацію. Бо, принаймні, в сьогодняшній Україні русифікація продовжується ефективніше ніж будь коли. Хоч офіційно, зверніть увагу, Третьої імперії вже немає.
Тому й не дивно, що голова цієї Третьої російської імперії – Сталін не забарився 1944 остаточно розрахуватися з чеченським народом. Роблячи ставку звично і «по–русскі» на те, що «война всє спішєт». Викинувши весь нарід напризволяще у пустелі Середньої Азії. Привід на це був як провокаторський так і абсурдний: «за сотруднічєство с нємцамі». Бо німці до тих чеченців і близько не дісталися. Але, бачите, «сотруднічали» всі – діти, жінки – домогосподарки, літні люди…
Року 1956 «ліберальний» Хрущов «демаскував, прилюдно разоблачіл» Сталіна, поставивши першим із його злочинів – «культ лічності», ні більше, ні менше. Саме під цією придурковатою назвою й увішло все це до історії. Про головне — злочини ґеноциду він і пари з рота не пустив, а це й визначає ціну всій їх партійній «крітікє і самокрітікє». Але, сказавши «а» треба колись сказати «б» та в кінці, через десятки років бюрократичної тяганини, ґеноцид був офіційно визнаний. Не злочином ґеноциду, ні, — що ви, що ви!… А так, деякою помилкою, може навіть несправедливістю, та насильницьки депортованим дозволили повертатись. Власне, навіть і не так, не могли вже більше затримувати на місцях виселення.