Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
Ольга, щоб трохи розвіятись, заглибилася в роботу. Треба було посортувати й перебрати папери, щоб перед приїздом комісії, було все до ладу. Завідуюча архіву дуже надіялась, що комісія буде задоволена її роботою й виділить кошти для розвитку архіву. Дівчина розсіяно перекладала папки. Нічні тривоги не покидали Олю, вони десь засіли глибоко в середині і непокоїли її. Принісши й переглянувши нову теку запилених паперів, дівчина звернула увагу на один документ. Папір був якийсь особливий. Не дивлячись, що ці документи давно ніхто не переглядав і не струшував навіть пилу, вони були в ідеальному стані. Написи чіткі й якби не павутина й пилюка, можна було б подумати, що написані вони зовсім недавно. Стиль письма нагадував клинопис, та букви були старослов’янські, проте написані якось хаотично й незрозуміло. Здавалось, що тут немає ніякого змісту, а просто хтось грався й із розкиданих букв, малював - орнаменти. Оля вже хотіла відкласти папір у бік, та якась дивна схожість привернула її увагу. Схожий орнамент, колись вишивала її бабуня на полотняній сорочці, таке ж мереживо бачила Оля й на вишитих рушниках на рідній Франківщині.
- Десь я ще бачила схожий малюнок? - Дівчина глянула на підшивку журналів по археології, які тільки вчора гортала. Там її зацікавила одна стаття про відкриття Мізинскої пізньопалеолітньої стоянки людей. У статті говорилось, що найдавніше в історії людства, відоме поселення людей, було відкрите сто років тому, відомим українським археологом і етнографом Вовком В. К. під Мізином на Чернігівщині. Особливо, що вразило Ольгу - саме тут була колиска всієї цивілізації. Знайдені в шарах пізнього палеоліту артефакти свідчили – високорозвинені розумні люди жили тут близько двадцяти тисяч років тому, задовго до славетних шумерів, яких багато істориків вважають праотцями цивілізації. На першій же сторінці була розміщена світлина викопного браслета з мамутової кістки, на якому був вирізьблений меандровий орнамент, що символізував, на думку вчених, вічність буття людини й природи. Ольга розгорнула журнал.
- Так, це саме воно! – вигукнула радісно Оля.
– Схоже, я розгадала цю шараду.
Тепер, намалювавши на папері схожий орнамент і вирізавши в ньому кожну другу доріжку, дівчина приклала його до зашифрованого тексту. З незрозумілого набору слів з'явились перші речення. Оля стала швидко записувати й перекладати.
« Одкровення Великого Царя Саламандр» - Заінтригував дівчину заголовок. – чи не про це Одкровення писалося в легенді, яку вона переписала для Максима?
Дівчина продовжувала перекладати.
«Це «Одкровення» передав мені – Якову, монаху монастиря святого Стефана, князь - Тур. Він передав цей документ, коли смерть заглядала йому в очі, під час святої сповіді. Під великим секретом я повинен був зберегти його тайну. І я б поніс цю таємницю із собою в могилу, як би не великий тягар, що звалив на мене князь – це провіщення …»
Оля напружено писала переклад. І що далі вона вчитувалася, то більш хмурніло її лице. Уся ця розповідь іншим разом здалася б їй казковою, чи легендою, якби не збіг кількох фактів. У документі мовилося про Царя саламандр, його камінь «Зіницю всесвіту», про його таємне захоронення. А чи не про це, пограбоване поховання, говорив Максим?
Було тут і попередження, що «Чорні саламандри» уже кілька тисячоліть полюють, за цим алмазом, щоб із його допомогою заволодіти світом, а хто стане на їхньому шляху, того вони нещадно знищують.
Коли ж вони заволодіють «Зіницею», тоді на землі наступить справжній Армагедон. Ніхто не зможе зупинити неминучу загрозу, яка нависне над Землею – навіть «Білі саламандри» - апокаліпсис неминучий.
Наша планета, на початку другого тисячоліття від Різдва Христового, знову стане на шляху хмари астероїдів. Серед каміння, що летить до нас є найбільший, схожий на фалангу пальця. У рукописі він так і зветься « Вказівний палець».
«Лише слуги Господа - «Білі саламандри», із допомогою «Каменя» можуть зупинити цей палець. «Камінь» заховано в могилі Царя, час прийде і по нього прийдуть…» - Далі текс був перерваний - другої частини з описом місця поховання Царя не було.
- Дурня якась! – Відкинула вбік ручку й розправила спину Оля. - Ніби сценарій для поганенького голлівудського фільму. Я тут нічого не розумію, та одне мене непокоїть. Максиму загрожує небезпека, він натрапив на шлях грабіжників могил. Можливо, саме вони шукали той магічний «Камінь», а за нього бандити можуть відірвати голову. Треба його попередити, що люди які полюють за скарбами «Великого царя», судячи із цього документу дуже небезпечні. Та й цей документ йому, думаю, буде цікаво почитати. Ще й сон мені вдався недобрий…» - Розмірковувала дівчина, сидячи сама в просторому архівному залі.