Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
– Невже ті виродки їх спіймали?
Слідчі і кинулись прочісувати острів. У тернівнику виявили інші речі дітей, що були порозкидані під кущами.
- Діти все покидали, певно, їх щось дуже злякало. Може вони втікали від бандюг?
Максим заглибився в непролазні зарослі острова. Продираючись чагарником, Онищенко помітив шматок тканини, що теліпався на колючці. Ретельно оглянувши знахідку, слідчий заховав клаптик у кишеню. Біля куща глоду, треноване око дільничного помітило відірваний кольоровий гудзик. Він підняв знахідку.
- Схоже, що від кофтини дівчинки? - висловив здогад помічник. – Куди ж вони всі подівались, не вовки ж їх усіх розірвали?
- Тут гірше вовків. Поглянь на слід.
- А це, що за куряча лапка?
- Так, слідок нічого собі. грунт угруз, ніби від трактора.
Ідучи слідом, Максим наштовхнувся на розтрощений вхід у схрон. Кругом валялися розкидані, порослі лишайником дошки й оброслі мохом колоди.
Онищенко зняв із запобіжника пістолет і зазирнув у середину землянки.
- Там хтось є. Вскакуємо, на рахунок два! - Прошепотів Максим. Помічник ствердно кивнув головою. Він стрімголов плигнув у лаз.
- Ані руш! Поліція!
За ним вскочив Віктор. У темноті щось затріщало, позаду дільничного впала колода. Онищенко відштовхнув помічника до стіни, а сам із вправністю зайця, відскочив у інший бік. Стара струхла стеля рухнула й декілька колод, сиплючи грунтом, зі стогоном упали на те місце, де тільки-но стояли поліцейський і його помічник. Тільки тепер Максим помітив, що одна зі стін криївки повністю виламана. У темному проломі стіни, щось зашаруділо й звідти донеслись тяжкі кроки втікача.
- Стій! Стрілятиму! – Викрикнув навздогін дільничний, але там уже все стихло.
- Що це було?
- Якщо це бандит, то дуже сильний, - сказав Максим. А можливо це і не людина? - Він пильно роздивлявся шматок зеленої шерсті, який залишився на розбитих дошках, що стирчали з бокової стіни.
- Мабуть, Оля мала рацію, легенди з повітря не виникають. Невже ми були на крок від болотної людини? Значить, «кряки» не казка.
Помічник дільничного здивовано дивився на Максима.
- То це були, не бандити?
- Думаю ні. Поглянь сюди! - Максим показав Пасічнику свою знахідку й глибокі подряпини на колоді.
- А як же діти? Невже він їх зжер?
- Слава Богу, слідів крові не бачу ніде.
Він оглянув пролом у стіні.
- Тут був досить міцний механізм із замком і обшиті залізом двері. Мабуть, треба мати надзвичайну силу, щоб так це розвернути. Він би не встиг зламати стіну, як тільки ми вломилися. Значить, працював довго. Дивися, рив під стіною. Діти, певно, зуміли відкрити замок і перші сховались в підземеллі, а цей велетень хотів їх дістати.
- А ти певний, що діти були саме тут.
- Так. Вони листали щоденник, бачиш відбитки пальців на запиленій палітурці й ось це. - Максим підняв із землі й простягнув Віктору, спаленого сірника. – Вони шукали вихід.
- Давай повернемося й покличемо допомогу, запропонував помічник, сторожко поглядаючи в чорне провалля.
- А як буде пізно, я цього собі ніколи не прощу? Ти повертайся, а я піду!
- Ні, якщо вже сюди прийшли разом, то і повернемось разом! До справи, Максиме!
Віктор Пасічник взяв у руки, ще тліючий каганець, знайшов у кутку бляшанку з гасом.
- Дивись, з війни пролежало, а гас не зіпсувався.
Віктор обмотав кілка ганчіркою, полив із каністри й підпалив від каганця. Яскраве полум’я освітило темний і сирий тунель. Вони боязко ступили всередину.
Частина третя
Розділ 22. Знахідка в архіві
Оля прийшла на роботу втомлена. Цілу ніч їй снились якісь жахіття: то вона втікала від волохатої зеленої мавпи, то снилось, що Максим у смертельній небезпеці й просить її про допомогу. Він висить над глибоченною кручею й простягає до неї руку, та Оля не може дотягнутись, бо її руки ніби прикуті. Вона поривається, щоб звільнитись з пут і кидається в холодному поту.
Дівчина зразу ж спробувала зателефонувати на мобільний і розповісти Максиму свої нічні жахи; та він був поза зоною… Подзвонила у відділок. З дільниці, замість Максима, відповіла якась жінка. Вона сказала, що старший лейтенант Онищенко на завданні, а на якому - це таємниця.