Примари Пустомитського болота

 Болото було здивовано дивним гуркотом; мабуть, давненько не порушували його спокій подібні машини. Максим  витискав усю швидкість зі старенького мотоцикла. Він розумів, що вже втрачено багато часу й, можливо, саме зараз дітям потрібна його допомога, а дорога все летіла й летіла вперед. Скільки так проїхали по болоту мотоциклісти не знали, реальність часу, від монотонного торохтіння, втратилася. Раптом попереду Максим побачив суцільну воду – дорога зникла. Заспівали гальма і мотоцикла понесло вбік. Перегріті глушники стального коня зашипіли, ніби розігріта сковорідка, коли мотокінь злетів із шосе в багно. Мотоциклісти шубовснули з головою у скаламучену воду.

 Коли Максим вибрався назад на тверду дорогу, помічник уже викручував свої штани. Там де впав мотоцикл, на поверхні тільки плавали масні плями.

- Чорт забирай, куди раптово ділась ця дорога? Я ж увесь час дивився вперед і мені здавалось, що їй не буде кінця до обрію.

- Таке враження, що шлях провалюється  під воду.

- Я не здивуюсь тепер, якщо й позаду нас дорога зникне.

- Сплюнь, як тоді ми виберемося звідси? Он поглянь, якесь рідколісся, схоже на острівок! Може туди переберемося?

 Вони сиділи на шосе й викручували мокрі речі. Та вода поволі стала підбиратися й до поліцейського. Дорога зникала, поволі провалюючись під воду.

- Максиме, здається твоє припущення справджується - там де тільки-но ми їхали, дороги вже немає.

  Дільничний оглянувся назад, шосе було повністю покрите водою й тільки поросла між камінням трава ще стирчала над водою, позначуючи те місце, де щойно вони проїхали.

- Ось чому про цей шлях ніхто не знає - він зникає в болоті. Може після дощу рівень води піднявся, інакше я не можу це пояснити?

- Про підняття води ти добре придумав, особливо якщо згадати, що остання злива була тиждень тому.

- Невже ця дорога занурюється в болото? Містика якась. В усякому разі нам треба забиратися звідси! Мотоцикла, усе рівно, нам не дістати.

 Вони зв’язали  у вузол одежу й пішли в брід. Попереду йшов Максим. Спочатку води було по коліна, але з наближенням до острова, вона вже сягала до пояса. Віктор, що йшов позаду на хвильку  втратив дорогу, ступив ліворуч і булькнув по груди..

- Тьху, ти! – Виплюнув Віктор  набите в рот баговиння. – Смердюче яке, наче тухлі яйця з під квочки.

 До острова вони пробиралися вже дуже обережно. Вибравшись на суходіл обоє впали як підкошені.

- Ну й мандрівочка й ніяких слідів дітей. Де ж ми їх розшукаємо, серед цього болотного моря?

 Поліціянти розвісили по кущах свою мокру одежу. Максим заходився вичищати пістолета. Хоч було сонячно, та їх били дрижаки, ще й комарі стали допікати. Коли речі підсохли, дільничний одівся і вирішив оглянути острів.

- А знаєш, не така наша справа безнадійна! Ходи-но сюди! -  Максим покликав Пасічника, до ще тліючого костра. – Тут хтось був недавно, вогонь ще не зовсім потух.

 Онищенко оглянув навколишні кущі. Недалеко від вогнища він знайшов покинутий рюкзак і рибальські снасті. Казанок  лежав віддалік перевернутий. Слідчий натрапив і на замасковані під вільхою велосипеди. Сумнівів не було – це речі дітей. Поліцейського охопив страх.