Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
Зуб теж вишкірився, але дивився на Адмірала нічого не розуміючи.
- Після того як нас із «Джипом» затягло під землю, саме біля монастиря, ми вибралися на поверхню. Тому там і треба шукати вхід у підземелля, яке веде на болото. Золото залишилося там, на пульті керування, серед болота. Шеф казав, що всі ті нори ведуть саме до пульту керування. Заберемо золото й гайда із цієї діри.
- А, що скаже Шеф, ми ж каменя не знайшли?
- Чхати я хотів на Шефа й на його дурного каменя, з літаючими кулями й чортами на болоті. Заберемо те, що накопали і на Канари. Навіть із Професором ділитись не треба. Ги-ги-ги! – Войовничо вишкірився Адмірал.
При згадці про болотного велетня, у Зуба зацокотіли зуби.
- Адмірале зменш мою долю, але я в те підземелля не полізу.
- Може геть відмовишся. Я й сам усе прекрасно донесу. Там золота й прикрас, усього якийсь мішок буде. Мені воно все знадобиться, а ти телепню, сиди тут і смокчи лікті, або йди під три чорти!
- Ні, ні! Я з Тобою, Адмірале! Давай порівну поділимо! – передумав Зуб.
- Яке порівну? А, мій мозок? Він вартий двох таких, як ти. Значить тобі третину, а решта мені.
- Так не чесно, Адмірале!
- Ще і як, чесно! Тобі й цього забагато, усі справи, які тобі доручаю ти провалюєш. Десять відсотків із тебе досить.
- Ти що, здурів? Яких десять відсотків? Ділимо порівну, а ні, то як вріжу! -
Зуб раптово почервонів, кров ударила йому в голову. Шрам на лиці став, як в індика пацьорки, синьо-малинового кольору, в очах загорілося дурнувате полум’я, а ікло, що зазвичай тільки трохи виглядало, висунулося назовні. Всю ту красу, підкреслював синець під оком. Адмірал, помітивши раптові зміни в настрою супутника, позадкував назад. Зуб заричав, схопивши коротуна за порвану майку:
- П-о-р-р-рівну!!!
- Добре, добре. Звичайно, порівну! - Адмірал не чекав такого бунту на кораблі. Цей придуркуватий компаньйон, який був слухняний і покірливий, тепер мало не задушив його. - Я ж пожартував. Треба спочатку нам відшукати золото. А ти зразу до горла.
Зуб, зразу ж обм’як, ніби й не було цього звірячого випаду, хвилину тому.
- Пробач, Адмірале! Я той, хотів щоб порівну.
- Добре, телепню. Ти ж без мене, навіть, не знайдеш скарбу, бо в тебе голова набита половою. І, подякуй Богу, що я тебе витяг із тюрми, а то й досі б там гнив, а, в кращому разі, крав би гаманці в «дерентнерів»[13] по тролейбусах.
Адмірал, знову, гордо зашкутильгав попереду, відчуваючи свою перевагу. Його помічник ішов позаду з похнюпленою головою. Лісова дорога, ще раз зробила згин і вивела мандрівників прямо на дерев’яні ворота монастиря.
Зуб і Адмірал не стали йти центральним ходом, а подерлися крізь кущі навколо огорожі обхідним шляхом.
Це, вийшло в них; частково від звички, а частково від того, що вигляд у них був дуже підозрілий. Оминувши й бокову хвіртку, бандити, озираючись, стали пробиратися до келії, через пролом в огорожі. Саме тут їх помітив худорлявий монах. Одітий чернець був у довгу рясу, що сягала йому до п’ят.
- Що шукаєте брати мої? Що привело вас сюди?
- А-а, ми… - розкрив було рота, застигнутий зненацька, Зуб.
- Та от, прийшли спокутувати гріхи свої - святий отче. – Зубу прийшов на виручку Адмірал.
- Радий чути, що шукаєте спокуту. Свята обитель і ми раді прийняти грішників, що каються.
- Ходіть за мною, вас нагодують. А на святій сповіді, очистите душу свою від гріхів.
Монах повернувся й попрямував попереду бандитів.
Адмірал дочекався, поки чернець завернув за ріг келії, й накинувся на нього. Зуб наскочив збоку, вони повалили ченця, а потім затягли в покинуту келію. Адмірал дістав пістолет із кишені мокрих від помідорного соку штанів і направив на монаха.
- Нам потрібна одежа й ключі від бібліотеки.
- Ось, як ви відповідаєте на доброту?
- Мовчи, а то прострелю твою святу голову й зразу до праотців відправишся. Показуй, де вхід у підземелля, якщо тобі життя дороге!
- Не знаєте, що чините брати мої. Не відаю я, про яке підземелля кажете.
- Кажи, а то душу витрясу! – Зуб ухопив монаха за груди й пихнув на стіну. Той вдарився головою й знепритомнів.
- Знімай із нього рясу! Самі знайдемо, он в’язка ключів на столі. Треба пробратися в склеп під келіями, там повинна бути бібліотека. Пам’ятаєш, як туди затяг нас зелений здоровань і звідти починаються підземелля, які ведуть далеко від монастиря, попід самісіньким болотом. А звідти ми вже знайдемо бункер, де заховане золото. Треба вспіти забрати скарб, поки Шеф, чи ті зелені не випередили нас.
13
дерентнери – пенсіонери (перекручено із німецької )