Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— А ви не знаєте, що сталося з тією родиною, мем?
— Не маю ані найменшого уявлення, — сказала міс Ремсботтом. — Я не думаю, що Рекс справді вбив Маккензі, але він міг покинути його вмирати. Для Бога це однаково, але не однаково для земного правосуддя. Якщо він справді так зробив, то тепер йому довелося за це поплатитися. Жорна Бога мелють повільно, але дуже дрібно — а зараз ви ліпше йдіть геть, я більше нічого не можу вам сказати, тож вам нема сенсу ставити нові запитання.
— Дуже дякую за те, що ви мені розповіли, — сказав інспектор Ніл.
— Попросіть, щоб міс Марпл повернулася! — гукнула міс Ремсботтом йому навздогін. — Вона досить легковажна, як і всі люди, що належать до англіканської церкви, зате знає, як розумно й ефективно здійснювати милосердя.
Інспектор Ніл зробив два телефонні дзвінки: один — до адвокатської фірми «Ансел і Ворел», а другий — до готелю «Гольф», потім покликав сержанта Гея й попередив його, що покине дім на короткий час.
— Я маю навідатися до адвокатської контори — потім ти зможеш знайти мене в готелі «Гольф», якщо в цьому виникне нагальна потреба.
— Гаразд, сер.
— І з’ясуй усе, що зможеш, про дроздів, — сказав йому Ніл через плече.
— Дроздів, сер? — повторив сержант Гей, глибоко містифікований.
— Атож, сержанте, мене цікавлять саме дрозди, а не горобці абощо.
— Слухаюсь, сер, — спантеличено відказав сержант Гей.
Розділ сімнадцятий
Інспектор Ніл знайшов у містері Енселі адвоката, який і не думав когось залякувати, а самого його було залякати легко. Будучи співвласником невеличкої фірми, що не вельми процвітала, він не тільки не надто наполягав на своїх правах, а й був готовий у всьому допомагати поліції.
Так, зізнався він, він склав заповіт для покійної місіс Адель Фортеск’ю. Вона прийшла до його контори приблизно п’ять тижнів тому. Йому здалося трохи дивним, чому вона вирішила звернутися саме до нього, але, природно, не сказав їй нічого. Дивні події нерідко трапляються в адвокатському ремеслі, й інспектор, звичайно ж, розуміє, що слід бути вельми обережним, і так далі, і таке інше. Інспектор кивнув головою, підтвердивши, що він усе розуміє. Він уже з’ясував, що містер Енсел раніше не здійснював жодних законних оборудок ані для місіс Фортеск’ю, ані для когось із родини Фортеск’ю.
— Не слід дивуватися, — сказав містер Енсел, — що вона не захотіла звернутися з цим питанням до адвокатів свого чоловіка.
Якщо скоротити зайву балачку, то факти були досить простими. Адель Фортеск’ю склала заповіт, заповівши все, що мала, Вівіанові Дюбуа.
— Але я подумав, — сказав містер Енсел, подивившись на інспектора із запитливим виразом, — що вона не має чогось особливо залишати нехай там комусь у спадок.
Інспектор Ніл кивнув головою. На той час, коли Адель Фортеск’ю укладала свій заповіт, так воно й було. Але після того як Рекс Фортеск’ю помер, Адель Фортеск’ю успадкувала сто тисяч фунтів і, судячи з усього, ці сто тисяч (за винятком витрат на похорон) тепер належать Вівіанові Едвардові Дюбуа.
У готелі «Гольф» інспектор Ніл знайшов Вівіана Дюбуа у вкрай нервовому стані, у якому той чекав розмови з ним. Дюбуа вже наготувався покинути готель, його валізи були спаковані, коли по телефону надійшло прохання від інспектора Ніла, щоб він залишився. Інспектор Ніл був надзвичайно люб’язний, він майже просив пробачення. Але за традиційними словами прохання вгадувався наказ. Вівіан Дюбуа спробував заперечити, але надто не наполягав.
Тепер він сказав:
— Я думаю, ви розумієте, інспекторе Ніл, що стовбичити тут мені довго не можна. У мене бізнес, який вимагає моєї присутності.
— Я не знав, що ви маєте якийсь бізнес, містере Дюбуа, — лагідно сказав інспектор Ніл.
— Боюся, ніхто з нас сьогодні не може втішатися тим дозвіллям, яке йому хотілося б мати.