Нескінченна історія

Весь цей час він не покидав шукати свого маленького друга і пана. Щоби краще бачити, Фухур піднявся дуже високо, аж понад хмари, і крізь прогалини в імлі уважно вдивлявся в місцевість. Куди не глянь, скрізь було тільки безкрає море; воно поступово вгамовувалося після несамо­витої бурі, що збурила його до найглибших глибин. Знена­цька Фухур побачив удалині щось геть незрозуміле: здава­лося, золотий промінь світла пронизував морські води - і то спалахував, то пригасав, то спалахував, то пригасав. Але найбільше вражало Фухура те, що промінь цей, здавалося, спрямований просто на нього, на Фухура. Він помчав у той бік. Одначе долетівши до місця, де палахкотів промінь, щастедракон побачив, що промінь цей виходить із найгли­бших глибин, а може, навіть із морського дна.

Щастедракони. як відомо, - створіння стихій повітря і вогню. Вода є для них стихією не тільки ворожою, а й небе­зпечною... У воді щастедракон може просто-напросто згас­нути, як вогник, або задихнутися, тому що ці істоти вдиха­ють повітря усім своїм тілом, тобто шкірою - стома тисяча­ми перламутрових лусочок. Та й поживою для щастедрако- нів є тільки повітря і тепло, ніякої іншої їм не треба. Однак без повітря і тепла вони жити не можуть.

Отож Фухур розгубився. Він не знав, що там, у глибині, так дивно світиться і зблискує і чи має воно хоч якийсь сто­сунок до Атрею.

Усе ж таки він не став гаяти час на вагання і роздуми. А тому злетів так високо, як тільки міг, притис лапи до тулу­ба, виструнчився і сторчголов кинувся у воду. Здійнялися височезні бризки, вода шугонула вгору і розсипалася фон­таном. Від страхітливого зудару з водою Фухур мало не знепритомнів, та все ж примусив себе розплющити свої ру­біново-червоні очі. Тепер блискучий предмет, що випромі­нював світло, був уже зовсім близько, але все ще занадто глибоко, приблизно на відстані подвійної довжини його ті­ла. Вода обтікала щастедракона, його тіло було всуціль вкрите, неначе перлинами, пухирцями повітря; приблизно такі ж пухирці повітря можна побачити у посудині з водою за мить до того, як вона закипить. Але сам щастедракон скрижанів і страшенно знесилів. Зібравши останні сили, він пірнув ще глибше - і тільки тепер побачив, звідки вихо­дить промінь. Річ ця нарешті опинилася зовсім поруч, так що він зміг до неї дотягнутися. То було Сяйво! За якимсь неймовірно щасливим збігом обставин Клейнод зачепився за гілку корала, що виріс на підводній скелі. Бо якби не це, Сяйво поглинула б морська безодня.

Фухур відчепив Сяйво і одягнув його собі на шию, що­би, бува, не загубити, бо відчував, що ось-ось знепритомніє. А коли щастедракон нарешті прийшов до тями, то спершу ніяк не міг зрозуміти, що сталося. Він побачив, що знову летить у піднебессі над морем, і страшенно здивувався. І ще більше здивувався, коли зрозумів, що летить у цілком пев­ному напрямку і з дивовижною швидкістю: так швидко він ще ніколи в житті не літав. Він спробував сповільнити лет, але виявилося, що тіло йому не підвладне. Його опанувала інша, значно могутніша воля, і тепер саме вона його скеро­вувала. Джерелом цієї волі був Клейнод, який висів у нього на шиї.