Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Хоч там як, в одному Бастіян нітрохи не сумнівався: він теж неабияк причетний до того, що справи Фантазії аж такі кепські.
І тепер мав твердий намір зробити хоч би щось для того, аби це становище виправити. Насправді це він мав борг перед Атрею, готовим на все, щоб тільки привести його у світ Фантазії. Він не міг (та й не хотів!) розчаровувати Атрею. Він просто-таки мусить знайти цей шлях!
Бежеві дзиґарі вибили восьму.
Вовкулака не зводив з Атрею погляду.
- Ну, тепер ти знаєш, як потрапити у світ людей, - сказав він. - Невже тобі й далі цього хочеться, хлопче?
Атрею похитав головою,
- Я не можу стати брехнею, - промимрив він.
- А доведеться, хоч-не-хоч, - відказав Ґморк, мало не сміючись.
- А ти? - спитав Атрею. - Чому ти опинився тут?
- Я мав виконати завдання, - мовив Ґморк радше неохоче.
-1 ти також?
Атрею подивився на вовкулаку дуже уважно і майже співчутливо.
- Ти його виконав?
- Та ні ж бо, - рикнув Ґморк, - інакше я напевне не лежав би підвішений на цьому ланцюгу. Тим більше, що спершу події розвивалися не так уже й погано, - аж доки я не дістався до цього міста. Княгиня Темряви, тутешня володарка, наказала прийняти мене з усіма почестями. Вона запрошувала мене до свого палацу, влаштовувала для мене розкішні частування, розмовляла зі мною - і взагалі, вдавала, ніби вона цілком на моєму боці. Що ж, мешканці Міс- та-Примари були мені доволі приємні, і я почувався тут, скажу тобі відверто, як удома. До того ж, Княгиня Темряви була по-своєму дуже гарна жінка - принаймні як на мій смак. Вона гладила мене і лагідно теребила мене за вухом, і я їй усе це дозволяв, тому що коли вона це робила, я відчував невимовну насолоду. Ще ніхто і ніколи не гладив мене так ніжно, ніхто не теребив мене за вухами. Словом, я втратив голову і вдарився у балачки, а тим часом вона вдавала, ніби захоплюється мною. Нарешті я не витримав і розповів їй про своє завдання. Ну, і, мабуть, вона мене таки приспала, тому що зазвичай у мене неглибокий сон. Прокинувшись, я побачив, що лежу, прикутий ланцюгом.
Княгиня Темряви стояла переді мною. І ось що вона мені сказала:
- Ти забув, Ґморку, що і я - одна з істот Фантазії. Отже, якщо ти борешся з Фантазією, ти борешся зі мною. Тобто ти мій ворог. І як ворога я тебе перехитрила. Звільнити тебе від цих пут можу тільки я. Одначе я зі своїми слугами і служницями вирушаю в Ніщо. І ніколи не повернуся.
Мовивши це, вона обернулася і пішла. Але не всі вчинили так, як вона. Лише коли Ніщо вже справді підступило під стіни міста, дедалі більше мешканців стали відчувати на собі його притягальну силу і не змогли йому опиратися. А сьогодні, якщо не помиляюся, піддалися останні. Так, я попався у пастку, хлопче, я надто довго слухав цю жінку. Але й ти, хлопче, опинився у пастці, бо надто довго слухав мене. Що ж, саме в цю мить Ніщо зусібіч оточило місто. Тобто ти попався - і пропав.
- То загинемо разом, - мовив Атрею.
- Що правда, то правда, - відповів Ґморк, - ми загинемо разом, але ж не однаково, мій маленький наївний хлопче. Бо я помру раніше - іще до того, як сюди добереться Ніщо, тебе ж воно поглине. А це дуже різні речі. Бо якщо хтось помирає раніше, його історія тої ж миті добігає кінця, натомість твоя історія ще довго триватиме, але вже як брехня. Чуєш? Ти станеш брехнею.
- Чому ти такий злий? - запитав Атрею.
- Ви мали свій світ, - похмуро відказав Ґморк, - а я ні.
- Яке в тебе було завдання?
Ґморк, який до цієї миті все ще намагався сидіти прямо, раптом сповз і розпластався на землі. Було видно, як вичерпуються його останні сили. Тепер його голос нагадував ядушне хрипіння.
- Ті, кому я служу, ті, які вирішили знищити Фантазію, виявили, що їхній план опинився під загрозою зриву. Вони довідалися, що Дитинна Царівна вислала гінця, великого героя, - і скидалося на те, що він таки дійсно зуміє привести у світ Фантазії людську дитину. Цього героя треба було своєчасно вбити. Тож ті, кому я служу, послали мене йому навздогін. Колись я чимало находився Фантазією і непогано її знав, тому відразу натрапив на слід цього героя; я йшов за ним день і ніч, поволі його наздоганяючи; я йшов за ним через край Сасафраніїв, проминувши храм у пралісі
Муамату, через Совиний Ліс, через Болота Смутку, через Мертві Гори, але в якийсь момент - це сталося коло Великої Безодні, недалеко від Йґрамулевої павутини - я збився зі сліду: героя наче вітром здуло. Що ж, я й далі його шукав, бо десь же він мусив бути, але - ніде нічого. Дотепер я так і не знаю, куди він тоді зник. Ось так я і опинився у цьому місті. Шкода, що я не зміг виконати своє завдання. Одначе і він не виконав своє. Дивися, Фантазія гине! До речі, цього героя звали Атрею.