Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
- Невже не залишилося нікого, - тихо запитав Атрею, - хто б нас не ненавидів і не боявся?
- Принаймні я таких людей не знаю, - сказав Ґморк, - що, зрештою, зовсім не дивно, бо ж це ви самі, опиняючись там, робите все можливе для того, аби люди повірили, буцімто Фантазії не існує.
- Буцімто Фантазії не існує? - ошелешено повторив Атрею.
- Певне що так, хлопче. - відповів Ґморк. - І, по суті, якраз це найважливіше. Ти здивований? Адже доки люди думають, що Фантазії не існує, їм і на гадку не спадає навідатися до вас. І цим усе сказано. Бо коли люди не можуть бачити вас у вашій істинній, справжній подобі - тому що самими собою ви є тільки тут, у Фантазії, а не у Зовнішньому Світі, - вони підпадають під владу своїх страхів та ілюзій, і тоді з людством можна робити все, що завгодно.
- Як то - все, що завгодно?
- Геть усе. Ви ж бо маєте над людьми велику владу. І таку ж велику владу над людьми має брехня. Тому що люди, хлопче, живуть уявленнями, які самі ж витворюють. А уявленнями можна керувати і крутити. Отож ця брехня, джерело влади над людьми, - єдине, що має значення. Саме тому я завжди стояв на боці влади, я служив їй, намагався бути до неї причетним, щоби й самому мати її хоч трішечки, - навіть якщо це не зовсім та влада, яку маєш ти і тобі подібні.
- Але я не хочу її! - випалив Атрею.
- Тихо, тихо, маленький дурнику, - гаркнув вовкулака. - Як тільки надійде твоя черга стрибати в Ніщо, ти теж перетворишся на безвольного, безликого, безіменного і сірого прислужника влади. І ще невідомо, як ця влада тебе використає. Можливо, з твоєю допомогою людей змушуватимуть купувати зовсім непотрібні їм речі, або ненавидіти те, чого вони не знають, або ж вірити в те, що робитиме їх піддатливими, або сумніватися в тому, що могло б їх урятувати. За допомогою таких, як ти, маленький фантазійцю, у світі людей обертають великі оборудки, розпалюють війни, засновують царства та імперії...
Ґморк іще якийсь час поспостерігав за хлопцем, дивлячись на нього крізь напівприкриті повіки, а тоді додав:
- А ще там, у тому другому світі, є ціла купа бідолашних телепнів хоч, звісно, самі вони мають себе за великих мудрагелів, а ще вірять, що служать істині, - отож ці телепні пнуться зі шкіри, навіть найменших дітей переконуючи в тому, що Фантазії немає. Можливо, якраз ти надзвичайно їм знадобишся.
Атрею стояв похнюплений.
Тепер він знав, чому люди більше не навідуються у світ Фантазії, чому вони вже ніколи не прийдуть сюди, щоби дати Дитинній Царівні нове ім’я. Що більше Фантазію заполонювало Ніщо, то потужнішим ставав потік брехні у людському світі. Тобто ставала дедалі меншою сама імовірність того, що хтось із людських дітей усе ж таки прийде колись у цісарство Фантазії і врятує Дитинну Царівну. Це якесь зачароване коло, з якого нема виходу. Тепер Атрею це знав.
Та насправді тепер про це знав іще хтось. Бастіян Бальтазар Букс несподівано для себе збагнув, що хвора не лише Фантазія, а й світ людей.
Він зрозумів, що одне нерозривно пов’язане з іншим. Щиро кажучи, він уже давно це якось відчував — невисловлено, невиразно, однак йому не вдавалося як слід пояснити собі, чому так є. А ще він не хотів змиритися з тим, що життя довкола нього таке сіре й одноманітно-буденне, без таємниць, без чудасій, без дива. Хоча всі ті люди, які знай торочили: «Таке життя!» — постійно намагалися переконати його у тому, що саме таке життя єдино правильно і єдино можливе.
Однак тепер Бастіян знав іще одну важливу річ: для того, щоби зцілити обидва світи, треба негайно потрапити у Фантазію.
Люди забули туди дорогу, тому що у їхніх головах запанували брехня і хибні уявлення, що, своєю чергою, були наслідком руйнування і поступової загибелі Фантазії; тієї брехні та хибних уявлень з часом накопичилося так багато, що вони почали засліплювати геть усіх.
З жахом і соромом Бастіян подумав про те, що сам також не раз говорив неправду. Про вигадані історії, які він розповідав, фантазуючи, тут не йдеться. Адже брехня — це щось цілком інше. Але ж багато разів він цілком свідомо і навмисне брехав: іноді зі страху, часом — аби домогтися чогось, чого йому неодмінно хотілося, а бувало і так, що брехав тільки задля того, аби покорчити з себе велике цабе.
Яких же істот Фантазії він знищив, знівечив у такий спосіб, довірою скількох фантазійців зловжив? Він спробував уявити, якими вони були до того, у своїй істинній подобі, та це йому не вдалося. Може, саме тому, що він брехав?