Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Оскільки імперіалізм посягає на національну мужність, позбавляючи свідомості національний жіночий світ, то Шевченко символічно моделює опозицію «москаль — покритка», виявляючи сплюндроване в імперській структурі українське материнство. Наскрізним мотивом його творчості, що супроводжує кастраційно-визвольні фантазії, є мотив кари за несвідоме кохання: карається українська дівчина — жертва несвідомого бажання. Тому поема «Катерина» починається застереженням: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями». Москаль як спокусник, коханець, безвідповідальний за любовні стосунки імперський Дон Жуан явно відсуває українського мужчину своєю брутальною (тотально хтивою) сексуальністю. Кастраційні мотиви роблять український чоловічий еротичний дискурс прихованим, нерозвинутим, що особливо відчутно на зламі віків, коли українська література, не виробивши власний еротичний дискурс, потрапить в поле західної сексуальної революції.
Характер письма, що появляється внаслідок кастраційного комплексу, підкоряється також філософській логіці самооскоплення на основі усвідомленої синівської провини. Така кастраційна психосемантика проявляється у творчості Шевченка через самопониження: «Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні. // Чи хто згадає, чи забуде // Мене в снігу на чужині..»[280]. Репарація України супроводжується самозапереченням, яке то щезає, то знову появляється. Індивідуальна творчість заради слави не має сенсу, якщо вона не пов’язана з трансцендентними силами, з підкоренням синівської душі батьківській Вищій волі. У зв’язку з цим мовиться про творця як жертву, творчість як жертвопринесення. Однак кастраційна романтична психологіка Шевченка химерно обігрує український індивідуалізм: з одного боку підкреслюється обраність, відокремлення поета, самотня медитація кобзаря, який розмовляє з Богом, з іншого — всякий нарцисизм тотально анулюється. Тому в українському романтизмі актуалізується жертовний духовний індивідуалізм, оскоплюється нарцистичний, егоцентричний.
У зв’язку з християнізацією репараційного дискурсу України поет-пророк у творчості Шевченка стає символічним месією, що нагадує змужнілого Енея й індивідуалізованого кобзаря. Національним героєм поет стає на тлі численних безіменних героїв-кобзарів, які були творцями українського міфу в народних піснях, думах тощо. Література міфологізується особливо сильно тоді, коли вона має суб’єктом першого серед рівних «як міфологічного героя — першого у часі серед рівних в ритуальному подражанні прародителю»[281]. Тому Шевченко і постає цим першим серед безіменних кобзарів, тобто першим, хто набуває імені, індивідуалізується, виходить із загальнонаціонального лона, а його творчість підсумком складного генеративного процесу. Це дає підстави розглядати фольклор як безіменне мистецтво, що розсіює індивідуалізовану психотипність, а новітню літературу як мистецтво, що створює її.
280
Шевченко Т. В казематі // Т. Шевченко. Повне зібрання творів: У 12 т. — К., 2003. — Т. 2. — С. 13.
281
Смирнов И. Психодиахронологика. — С. 64.