Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

З усвідомленням реалістичною європейською думкою епохи романтизму було виявлено її небезпечне породження — фальшиву, імітуючу жінку. Особливо яскраво цей процес зафіксувався у французькій літературі, яка відображала імперські суспільні симптоми у чоловічій і жіночій психології. Французький романтизм у 30—40-ві роки XIX ст. став тотальним світобаченням, що охоплювало філософію, суспільну мораль, політику. Інфікованість масової свідомості революційними ілюзіями, пов’язаними з соціальними подіями 1830 і 1848 рр., сформувала абстраговане сприймання й абстраговане уявлення про дійсність. Проти романтизації реальності постала потужна опозиція реалістів в особі Стендаля, Бальзака і, особливо, Флобера, який аналізував романтичний світогляд як національний самообман, небезпечну соціальну ілюзію. Романтична психологія усвідомлювалася як невротичне бажання позбуватися принципу реальності, втікати в ілюзійний світ, як небезпечна психологічна тенденція, яка не дає змоги реально оцінити ситуацію і приводить до фемінізації мужності та фальшивої жіночості. Яскравим втіленням цієї проблематики став роман Г. Флобера «Мадам Боварі» (1857). Під впливом романтичного виховання (на основі емоційно засвоєної чоловічої романтичної літератури) у головної героїні роману сформувалося бажання романтизувати реальність, ідеалізувати ерогенну пристрасть. На основі інфантильної романтизації сексуального потягу постає імітаційна жіноча психологія як основа істеричності, адже жінка прагне в нереальний світ, віддаляється від очевидної дійсності, не маючи змоги сприйняти сексуальний інстинкт у його адекватній проблематиці. Жадоба ерогенної пристрасті як справжнього життя формує «аристократичне» бажання піднятися над міщанським існуванням з допомогою любовних історій. Але, як зазначає В. Набоков, «адюльтер — найбанальніший спосіб над банальністю піднестися»[294]. Моральна невизначеність особистості героїні Флобера, неясний містичний порив, пристрасть до ідеалізацій, химерне поєднання ніжності з вульгарною жорстокістю створюють фальшиву жіночість, не здатну до реальної любові ні щодо матері, ні щодо чоловіка, ні щодо дитини. Отже, пошуки жінкою ідеальної любові на основі чужорідного чоловічого сексуального досвіду, що супроводжуються артистичними, театралізованими переживаннями (спрага надзвичайної пристрасті сприяє бажанню розігрувати любов), приводять романтичну Емму Боварі до пустого, фальшивого існування, зрештою — до істерії, з якої єдиним виходом стає смерть. Феномен фальшивої жінки в психоісторії тогочасної української літератури невипадково постав у творчості Марка Вовчка, що виявила безпосереднє відношення також до двох інших літератур — російської і французької, які впливали одна на одну, культивуючи ерогенну філософію життя.