Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Запросивши на «москальські» розкопки українського Великого льоху польську і російську «ворон», українська «ворона» пояснює їм суть події: «Тепер уже заходились / Древности шукати / У могилах… бо нічого / Уже в хаті взяти…»[265]. Йдеться про пошуки сакрального історичного коду України, який прагне присвоїти собі Російська імперія. У ніч, коли будуть розкопувати Великий льох, в Україні мають народитися близнята, отже, знову мовиться про символічне народження братів. Це місце особливо важливе, адже Шевченко, інтуїтивно проникаючи в український філогенез, виявляє в ньому комплекс вбивства Бога-отця, що обертається реальним братовбивством. Національний злочинний комплекс втілюють численні мотиви творчості Шевченка: «По своїй по землі / Свою кров розлили / І зарізали брата»[266].

У містерії «Великий льох» два брати викликають асоціацію з Авелем і Каїном, а також козаком Іваном і козаком Петром зі «Страшної помсти» Гоголя. Щодо семантики народження двох братів-близнюків у містерії Шевченка, то українська ворона відчитує дві можливі моделі пророцтва: перша — позначена злоякісним братством («Сю ніч в Україні / Родяться близнята. / Один буде, як той Гонта, / Катів катувати! / Другий буде… оце вже наш! / Катам помагати»[267]); друга — означає характерну для шевченківської психологіки бажану духовну солідарність братів, що відсилає до епохи Золотого віку: «А я начитала, / Що, як виросте той Гонта, / Все наше пропало! / Усе добро поплюндрує / Й брата не покине!/ І розпустить правду й волю / По всій Україні!»[268]. У цих словах — своєрідне моделювання в Україні органічної духовної перспективи, пов’язаної з подоланим комплексом братовбивства. Три демонічні душі прагнуть запобігти божественному плану розвитку, насилаючи на матір божевілля. Божевільна, позбавлена божественної свідомості мати народжує синівську страхітливу перспективу для України, символізовану в метафорі нерозрізнення імен: «О!.. Сміється і ридає / Уся Україна! / То близнята народились, / А навісна мати / Регочеться, що Йванами / Обох буде звати!»[269].

«Великий льох» написаний після «Страшної помсти» Гоголя, в якій Іваном звали не лише жертву Петра, але і його ката, тобто психологія Івана у Гоголя символізувала собою ще й провідний імперський садомазохістський психотип, де ім’я також відсилає до поширеного російського імені й свідчить про переродженого національного брата. Нерозрізнення близнят (обоє Івани) як символічне нерозрізнення імперського і національного суб’єктів наголошується у містерії Шевченка, яка перегукується із «Страшною помстою» Гоголя, де два злочинні брати відрізняються між собою лише розмірами злочинності. Імперська психополітика нерозрізнення відчитується як найбільша духовна загроза для України. Тому аналіз психоісторії української літератури дає відчуття значущості психологічно-світоглядної акцентації українсько-російського розрізнення, яке послідовно здійснює Т. Шевченко. Адже садомазохіст — це перероджений в історії мазохіст.