Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
У психоісторії української літератури, що прагне утвердити державницьке буття, на певному етапі її розвитку постає проблема синтезу національного чоловічого Его і національного жіночого Его, саме цей філогенетичний синтез передбачає онтогенез. «Генітальні сублімації в жіночій позиції зчеплені, зв’язані зі здатністю давати життя і таким чином відтворювати втрачені або пошкоджені об’єкти, — зазначає М. Кляйн. — У чоловічій позиції елемент життєсотворення підсилюється фантазіями про запліднення і, відповідно, оживлення або відновлення пошкодженої або знищеної матері»[295]. Вперше ця проблематика розрізнення сублімацій чоловічих (запліднюючих) і жіночих (материнських) та їх синтезу для національної репараційної моделі заявляє про себе в епоху романтизму. Але імперський романтизм, формуючись на основі розщеплення брутальної сексуальності і романтизованої любові й приховуючи свій інтерес до інстинкту, не передбачав духовного (любовного) синтезу мужності і жіночості[296]. «У російській любові, — писав М. Бердяєв, — є щось темне і мордуюче, непросвітлене і часто потворне. У нас, — не було справжнього романтизму в любові. Романтизм — явище Західної Європи»[297]. Відсутність справжнього романтизму в російській культурі М. Бердяєв охарактеризував як ущербність російського духу[298].
У зв’язку з романтизацією еросу і фальшуванням дійсності у психоісторії української літератури постає унікальний феномен Марка Вовчка, який символічно проявляє характерну для російської культури імітацію творчості. Імітація Марка Вовчка є неусвідомленим викликом на позицію Гоголя, тобто на вкорінення української творчої суб’єктності в російську імперську культуру та її деконструкцію. Імітаційна деконструкція Марка Вовчка може послужити проблемним полем не лише для тлумачення українсько-російського «синтезу», а й для дослідження сучасного постмодернізму.
Модерністське тлумачення постаті Марка Вовчка вперше здійснив В. Петров-Домонтович на основі аналізу її любовних історій[299] та у задумі романізованої біографії «Мовчуще божество»[300]. Його продовжили феміністичні дослідження С. Павличко, В. Агеєвої, І. Жеребкіної та ін., які звертають увагу на емансипаційний дух письма і життєвої позиції першої української письменниці. «Безперечно, найцікавіший бік творчості Марка Вовчка — феміністичний»[301], — відзначала С. Павличко. Цю тенденцію дослідження підтримала В. Агеєва у статті «Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність» (2000), акцентуючи увагу на спорідненості Марка Вовчка із позицією Жорж Санд[302]. Однак у дискурсі психоісторії науковий інтерес становить передусім глибинний, прихований зміст творчості Марка Вовчка, що постає у контексті європейської проблематики, пов’язаної з породженим епохою романтизму феноменом жіночої імітації.
Приватна історія: батьківський комплекс
У листі матері до Марії Вілінської (Марка Вовчка) читаємо: «Мати моя, ця свята жінка, повністю розділила зі мною все моє щастя — і скільки любові, турботи і надії зустріли тебе при появі на світ божий!.. Мати бачила і передбачала в тобі красуню — мені здавалось, що душа ангела світиться в очах твоїх…»[303]. Обстановка материнського російського виховання була спрямована на іноземний «аристократизм в побуті»[304] (музика, німецька, англійська, французька мови) — все це сприяло формуванню образу спокійної, врівноваженої, з плавними рухами дами, розвитку гострого розуму і спраглої ерогенності—якостей, які згодом стануть особливо звабливими для закоханих чоловіків.
295
Кляйн М. Некоторые теоретические выводы. — С. 322.
296
Див.: Мадорский А. Сатанинские зигзаги Пушкина. — М., 1998.
297
Бердяев Н. Любовь у Достоевского // Русский Эрос, или Философия любви в России. — М., 1991. — С. 272.
298
Там само.
299
Петров В. Романи Куліша. — К., 1994. — С. 15—194.
300
Петров-Домонтович В. Мовчуще божество // Три долі: Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі / Упоряд. Віра Агеева. — К., 2002. — С. 297—320.
301
Павличко С. Марко Вовчок (1833—1907) // Там само. — С. 22.
302
Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність // Незнайома. Антологія української «жіночої» прози та есеїстики другої половини XX — поч. XXI ст. Авторський проект В. Габора. — Львів, 2005. — С. 16.
303
Лобач-Жученко Б. Б. О Марко Вовчок: воспоминания, поиски, находки. — К., 1987. — С. 13.
304
Там само. — С. 22.