А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Чужу дружину не хвали,
Спочатку з нею поживи.
20.4.2004 р.
НЕ ВІР ОЧАМ
Ти не думай, що жінка то - чудо,
І що там, де вона - вічний рай,
Жінка це ще і витвір Іуди,
І про це ти також пам'ятай.
А як хочеш в цім переконатись,
Я не стану далеко ходить,
Спробуй їй не принести зарплату,
Або з іншою заговорить.
20.04.2004 р.
НЕ МОЖУ БЕЗ ЛЮДЕЙ
Я без людей не можу ні хвилини,
Жить без людей, це рівно - що не жить,
Бо все що нас оточує - до спини,
Якщо не буде з ким поговорить
Людина - то найбільша цінність
Що є у світі й на землі,
То ж будьмо й ми людьми по духу
І будьмо гідними її.
В житті мені завжди приємно
Зробити будь - кому добро,
І може в час наш це нечемно,
Та чемним не буває зло.
Ну хай мене ти не кохаєш,
То хоч постій, поговори,
Бо іноді розумне слово
То як для поля - трактори.
11.7.1967 р.
МОЯ СЛАБІСТЬ
Слабість моя в житті - жінки
І в цім не бачу криміналу,
Бо Бог, коли творив квітки -
Створив джмілів і дав їм 'жало'.
Щоб ті літали по полях
І квіточки ті запиляли.
Отак і я прийшов в цей світ,
Щоб ви-жінки мене чекали,
Щоб берегли той ніжний цвіт
І ним достойних чарували.
Отож, й літаю я, як джміль
Поки з нектаром ви й пергою,
Поки мене дурманить хміль,
Що називається красою.
Тому живу і не соромлюсь,
І цим я з гідністю горжусь,
Бо поки буду мед збирати -
Я безробітним не лишусь.
18.6.2005 р.
РУСАНОЧКИ
Кожен день проходять феї -
Чарівні русаночки,
І вони всі, як лілеї
Ніжні, як русалочки.
І завжди на їхню вроду
Заглядаю, крадучись,
Щоб, гляди, не наполохать
Ненароком їх, як рись.
Бо коли вони проходять,
То очата мовчечки
Так самі туди... і лізуть,
Де ховають ті цяцьки.
11.7.1968 р.
КОЛИ ШУМЛЯТЬ ЯСЕНИ
Шумлять при дорозі весь день ясени
Й виманюють з лісу зозулю,
А серце гукає кохану - прийди,
О, дай я тебе поцілую.
О, люди! О, небо! О, сонце, блакить,
Над лугом розгулює літо,
А знали б, як хочеться жити і жить
Коли вже кінчається літо.
25.6.1997р.
ЯКБИ Я БУВ СУЛТАНОМ
Я впевнений в тім, що тепла в моїм серці
Вистачить, любі, на всіх,
В цьому, красуні ,ви не сумнівайтесь,
Тільки до мене прийдіть.
Всім присягаюсь, що всіх вас кохаю,
Всім присягаюсь, що всіх вас люблю,
І серце своє тільки вам довіряю,
Так само як верби себе - солов'ю.
І тим, що люблю вас - горжусь до безтями,
Кого ж в цьому світі крім вас ще любить?
А тому, щоб став у житті я султаном -
Я всіх би велів вас в гарем запросить.
12.12.1965 р.
ХВАТАЮ ПОГЛЯДОМ
Хватаю поглядом прохожих
І зупиняю їх на мить,
Скажіть, скажіть, мені, прохожі,
Чому так хочеться любить?
Чому мій погляд зазирає
У ваші душі напроліт?
І варто лише доторкнутись,
В душі, немов, сімнадцять літ.
Від вас пахтить зеленим гаєм,
На що не глянеш - скрізь нектар,
І серце, ніби, в бубон грає,
Що аж мене кидає в жар.
З ваших очей блакитно-синіх
Черпаю ніжність, як бальзам.
Скажіть, скажіть мені прохожі,
Де ви берете стільки гам?
Хочу вам низько поклонитись,
До серця ніжно пригорнуть,
І хто не проти - одружитись,
Хоч на годинку, прямо тут.
16.11.1966 р.
ПРЕДОК
Як погляну я на предка,
Мов дивлюсь на яблунь цвіт,
Як він міг - не уявляю
Жить без ліжка стільки літ?
Як же бідні люди спали
Без матраців на сучках,
Ще й ого як всі гасали,
Обганяючи свій страх.
Ну а зараз ви, пробачте,
Облінились так мужі,
Що без вело-мото-авто -
Всі повзуть, немов вужі.
22.6.1990 р.
ЗВІДКИ ТЕРПІННЯ
Ну скільки зможеш грать коханку,
Кривить душею і мовчать,
Й до мене бігати щоранку
Як на роботу всі спішать.
Дивуюсь з того я, кохана,
Звідки ти зло оте береш,
Яким мої ятриш ти рани
І ними, як вогнем печеш?
З твоєю волею і духом -
Міста і села треба брать,
Перейти на страницу: