А листя падають...

21.3.2003 р. ПОГЛЯД НЕБА Твої очата - погляд неба, Твої вуста - то мед віків, О, як же хочеться торкнутись Твоїх грайливих... полюсів. Схопити, ніжити, лизати, Як кішка лиже кошенят, І в щасті вічному купатись, Як в небі зорі миготять. 17.6.1997 р. ПРОЙШЛО ВЖЕ ЛІТО Ти ось стоїш передімною, Вдивляюсь в очі голубі, І так приблизитися хочу, І покачатись на тобі. Бо, бачу як проходить літо, І всі гаї стають сумні, Навіть, розділись вже й берізки... А ти чомусь ще й досі ні. 8.8.2003 р. КОЛИ ПОМРЕШ Як жаль, що доля невблаганна, І варто вилізти з болота, Як прийде, скажем, дядя-Ваня І вам закриє очі, рота. А гроші, цінності, добро - Все перейде якомусь хаму, Який на тебе при житті, Навіть, як чесно - і не глянув. І вас в ганчір'я заверне, І кине, як непотріб в яму. Отож, будуй свій храм в душі, Щоб всі були тобою раді, І, щоб, коли твій прийде час - Ти був при повному параді. 14.12.1997 р. ЩОБ ПОПАСТИ В РАЙ Напевно, думає голота Її чекають там в раю, Де божі пташечки співають Так, як у панському садку. Для того, щоб у рай попасти Треба таким буть, як Кравчук, Потрібно красти, красти, красти, Не гребувать ні чим, ні чуть. Бо, як говорять наші вурки, Навіщо Богові придурки? - Як в нього і своїх хватає, Й куди дівать їх? - сам незнає. Невже придурки ті вважають, Що їх боги в раю чекають? О, ні! - не вірте ви в той міф, Що рай відведений для всіх. Бо, щоб до Бога йшли всі голі - Усі сини його і дочки, То запевняю: й Бог лишився б Сам без штанів і без сорочки. 12.3.1997 р. МОЇ ВОЇНИ Моя душа селу належить В якому виріс і змужнів. Село, в якому народив я Своїх незрілих ще синів. І хоч ще в світ їх не відправив, Бо ще не мають атестат, Та ними я уже пишаюсь, Бо кожний вірш мій, як солдат. 31.8.2005 р. РОЗДУМИ ОПІВНОЧІ Коли приходить новий день Й кайфує над Дніпром - Я, мов, заведений весь час, Все бігаю бігом. Скільки живу - стільки й спішу, Скільки живу - стільки лечу, Куди й чого я так спішу, Куди й до кого я лечу? Чомусь хотілось встигнуть скрізь, Хотілось все пізнать, Але навіщо? - хто б спитав - Потрібно жили рвать? Нащо мені, скажіть, цей хлів, Ця пасіка, цей дім, Невже в житті останнє з'їв, Чи щастя тільки в нім? А чи не краще б цілі дні Пролежать на Дніпрі, І любуватись божим днем, Що мчиться по землі? Радіть, як чаєчки киглять, Виблискують крильми, З соборами поговорить, Поніжитись людьми. Отож, і думаю собі, Що в час такий скрутний, Кому будую я свій дім, Чому такий дурний? Чому і за які гріхи Домучую себе? - Коли такий чудовий світ І небо голубе. 31.12.1997 р. ГУСИ ЩАСТЯ За роботою, в турботах Я забувсь про шум дібров, І що десь існують в світі: Щастя, радість і любов. Що щебечуть десь блондинки, Манять медом груденьок, І розгулюють, як пави, Щоб ти їх любив, браток. Але ж ми дурні, як пробки, Як цвіте в душі жасмін, Треба нам якісь коробки - Замість губок і колін. Треба льох, гараж, машина, Ну навіщо це дермо? Чи не краще б з ними в лісі... І забути про кермо? Обійнять оту красуню, Губки, шийку цілувать, Щоб зірки від того в небі Не могли всю нічку спать. Ну чому б цю мить блаженства Нам собі не дарувать, Поки ще в далекій вирій Гуси щастя не летять? 4.10.2001 р. Я ВДЯЧНИЙ ВАМ Дякую вам!- відзначить мушу, Що, будучи серед вовків, Ви зберегли і честь, і душу, Й повагу щиру до батьків. Сьогодні це, немов, геройство - Місце старому уступить, То ж дай вам боже в цьому світі, Ще довго жити, жити й жить. 16.8.2005 р. СУНИЦІ Ти на мене подивилась, Ніби, казкою зіниць, Мою душу полонила Смаком зріленьких суниць.